Фотогалерея
Відео
До постаті отця Кирила Селецького – греко-католицького священика кінця 19 – початку 20 століття – звертаються дедалі більше сучасних дослідників. Адже діяльність цього світського священика, який став засновником двох жіночих чернечих згромаджень, була несправедливо призабута. Про роль та місце отця Селецького в церковному житті свого часу розповідала сестра Згромадження сестер святого Йосифа Стефанія Марко на відкритому науковому семінарі філософсько-богословського факультету “Слуга Божий о. Кирило Селецький – засновник перших активних чернечих згромаджень УГКЦ”.
В середині 19 століття на просторах Галичини діяв лише один греко-католицький жіночий монаший орден – Василіяни. Проте вступ до монастирів цього ордену був дуже дорогим для дівчини з пересічної української сім’ї. Українці, порівняно з іншими народами, які проживали на цих теренах: поляками, євреями, німцями, були найбіднішими. Якщо перевести вартість віна (тобто, внеску, який платила дівчина при вступі в монастир) на сучасні гроші, то це буде приблизно 240 тисяч гривень. Тобто, якщо дівчина би змогла знайти собі хорошу роботу, вона б мусіла в середньому працювати 5 років виключно для того, щоби вступити в монастир. І монастирі сестер-василіянок не мали багато членів в той час, саме з огляду на високу вартість навчання.
Багато дівчат справедливо запитували: “Чи звичайна дівчина не може служити Богові в чернечому згромадженні?”. Отець Селецький засновує згромадження, в які приймав дівчат без вимоги віна.
Він вирішує, що потрібне нове згромадження на взір латинських сестер, які займалися більш активною працею, ніж сестри-василіянки. Отець вважав, що монахині не повинні жити у великих монастирях, але в звичайних будинках, як світські люди, при своїх парафіях. Найважливішим напрямком діяльності для членів згромадження отець Селецький вбачав працю над вихованням дітей. Зокрема, створення і опіка над захоронками, тобто, сучасною мовою, дитсадками.
Так постали сестри св. Йосифа Обручника Пречистої Діви Марії, або Йосифітки. Через ті можливості, які надає згромадженню Селецький, воно досить швидко розвивається. Фінансовою підтримкою є підтримка єпархії і архієпархії. В 1896 році згромадження уже налічує 54 сестри, не враховуючи новичок, та 6 домів: в Кристинополі, Самолусках, Жужежі, Тернополі, Циганках та Монастириську.
Для підтримки діяльності захоронок, отец Кирило Селецький пише і видає власним коштом спеціальну літературу для дітей: шкільний підручник, читанки, оповідання, вірші та пісні. Він також першим перекладає та видає Катехизм для дітей Йосифа Дегарта.
В цей сам час з’являються певні непорозуміння отця Селецького з василіянами. Отцю закидають, що він не є монахом і не може мати остаточних рішень щодо згромаджень, оскільки є звичайним світським священиком. Проте для нього взором був святий отець Іван Боско. Коли засновник селезіянських згромаджень започатковував свою громаду, то пройшов подібний шлях. Отець Кирило Селецький навіть радів, що знайшов певну схожість з ним.
Кирило Селецький не хотів якого-небудь непорозуміння чи тертя з василіянами. Коли його назначили прокуратором сестер-служебниць, василіяни відійшли від духовного проводу згромадження. І сам Кирило Селецький духовно не міг обслужити усіх сестер-служебниць, які працювали в трьох єпархіях. Тому він поросив митрополита Сильвестра Сембратовича звільнити себе від обов’язків прокуратора згромадження сестер-служебниць. Спочатку митрополит відмовив, лише з другого розу отця Селецького звільнили від обов’язків проводу. Відтоді цей провід передається василіянам.
Стаття з веб-сайту Українського католицького університету (ucu.edu.ua)
|