17 травня 2019 року в Люблінському католицькому університеті Івана Павла II відбулася ІІ Міжнародна патристична конференція, яку організували дві партнерські кафедри: богослов’я Українського католицького університету (УКУ) та історії стародавньої і середньовічної Церкви Люблінського католицького університету. Співробітництво між католицькими університетами – пріоритет УКУ, а Люблінський – це найближчий католицький університет, з яким плідно і все з більшою інтенсивністю розгортається співпраця у сфері патристики.
Два роки тому філософсько-богословський факультет УКУ відвідала офіційна делегація польських патристів на чолі із завідувачем кафедри історії стародавньої і середньовічної Церкви та головним редактором журналу «Vox Patrum» о. д-ром Петром Щуром. Результатом переговорів стало започаткування щорічних міжнародних патристичних конференцій, які почергово відбуватимуться в Україні й Польщі. Першу провели в УКУ 10 травня 2018 року й вона була присвячена темі «Образ і подоба Божі в святоотцівському богослов’ї». Цьогорічна – «Пневматологія Отців Церкви».
 Deus non est notus nobis in sui natura, sed innotescit nobis ex operationibus vel effectibus eius.
Св. Тома Аквінський
Ті, хто догодив Богу і досягнув ... обоження, ... беруть участь не в Божій сутності, а в божественній енергії.
Св. Григорій Палама
Вчення Олександрійської та Антіохійської шкіл давно стали в історії науки символами безкомпромісної богословської поляризації. Поєднувані догматичними формулюваннями Соборів, ці два типи богомислення продовжували залишались протилежними точками зору. Це стосується як методів та підходів в інтерпретації Святого Письма, так і головних догматичних питань в тріадології та христології. Йдеться, передовсім, про проблему співвідношення єдності та троїстості Пресвятої Трійці та, звичайно, про довготривалі христологічні дискусії, які часто набували характеру надзвичайно жорсткого і непримиренного як богословського, так і персонального протистояння. Під час цих догматичних дискусій протилежні партії знаходили свої точки дотику лише у благодатній антиномії, яку тисячоліття пізніше св. Григорій Палама назве «критерієм благочестя». Яскравим прикладом такого антиномічного поєднання двох непоєднуваних богословських парадигм є халкидонська христологічна формула і тріадологічна доктрина.
Поряд з центральними догматичними формулюваннями, які виражали максимально можливий богословський консенсус, існує ще одна важлива проблема, яка перебувала в тіні «головних» богословських дебатів, проте так само потребувала і продовжує потребувати антиномічного балансу. Йдеться про осмислення і концептуалізацію взаємозв'язку між трансцендентністю та іманентністю Божої природи щодо сотвореної реальності.
Осмислення онтологічної проблеми співвідношення між трансцендентним та іманентним аспектами Бога і пошук її поняттєво-концептуального вираження має першорядне сотеріологічне значення з огляду на необхідність обгрунтувати можливості богопізнання, участі людини у Божій природі та людського обоження. Онтологічна віддаленість божественного і людського зникає саме завдяки Воплоченню Сина Божого, Чия Божа особа стала онтологічним мостом над буттєвою «прірвою» між несотвореним і сотвореним. Єдина особа Воплоченого Логосу буттєво возз'єднала протилежні світи: вічний і дочасний, безмежний та обмежений, божественний і людський. Тема взаємозв'язку Воплочення і Обоження є однією з центральних у святоотцівському богомисленні вже від Іринея Ліонського. Водночас, проблема богословської інтерпретації та догматичного вираження Доброї новини про поєднання єдиного і вічного Божого життя з багатоманітністю світової, сотвореної реальності залишається нерозв'язаною і дотепер. Напруження між абсолютною «іншістю» внутрішньотроїстого буття (Богом іn Se, ad intra, theologia) та одночасною онтологічною «близькістю» Бога в Його об'явлені та провіденційній присутності у світі (Бог pro nobis, ad extra, oikonomia) через божественну благодать, силу, енергію, було і залишається однією з центральних проблем богослов'я. З її постановки розпочинають свою книгу про богослов'я в ХХ-ому столітті Стенлі Ґретіц та Роджер Олсон: «У своїх найкращих проявах християнське богослов'я завжди намагалось знайти рівновагу між двома спорідненими біблійними істинами - божественною трансцендентністю та божественною іманентністю. З одного боку Бог трансцендентний щодо світу. Він самодостатній та існує незалежно від світу. Бог панує над всесвітом і приходить у наш світ ззовні. ... З іншого боку, Бог іманентний світу. Це значить, що Він завжди присутній у своєму створінні. Господь приймає найдієвішу участь у всьому, що відбувається у всесвіті та історії людства ... богослови у всі часи стикались з необхідністю знайти таке формулювання християнського уявлення про природу Бога, яка б врівноважувала, стверджувала та стримувала в творчій напрузі божественну трансцендентність та іманентність» . Ця проблема присутня і в патристичній літературі різних періодів і богословських шкіл. В цій статті ми представимо способи осмислення Божої трансцендентності та іманентності двох відомих представників Антіохійської та Олександрійської шкіл: Кирила Олександрійського та Йоана Златоуста. Нас цікавитиме в першу чергу те, як ці відомі Отці Церкви осмислюють, термінологічно і концептуально окреслюють об'явлену правду про Божу трансцендентність та іманентність.
Download
У перших трьох століттях християнства усвідомлення римським єпископом особливого авторитету своєї Церкви проявлялося в активній ініціативній участі у вирішенні спірних питань Вселенської Церкви. Активної позиції очікувалося від єпископа Риму і в період зародження аріанства – єресі, яка заперечувала Божество Ісуса Христа. Це була надзвичайно відповідна ситуація для нагального втручання папи у питання віри, щоб покласти край ворожнечі, яка нищила Церкву. Мета статті полягає у визначенні якою в дійсності була роль Риму у засудженні аріанства на початковій стадії його розвитку.
Download
З першої половини VIII століття до половини IX століття Константинопольська Церква боролася з іконоборчим рухом. В цей період ревним захисником іконопочитання був Теодор Студит (759-826), великий мислитель та ігумен Студійського монастиря. Однією з головних тем, які він поглиблював, було питання незалежності Церкви від світської влади в аспекті віровчення та моралі. Св. Теодор хотів довести, що церковні догми і правила походять не від імператорів, а від собору єпископів. У цьому контексті він розвиває ідею пентархії.
Завантажити
[...] Тема христології традиційно розглядається у двоякому сенсі: з одного боку, питання стоїть, яким є зв'язок між Сином, Святим Духом і Отцем (онтологія Бога), а з іншого боку, яким є взаємовідношення між Сином і людиною (антропологія і сотеріологія). У випадку з Климентом на ці питання неможливо дати простої відповіді, але слід бути дуже уважним, щоб не застосовувати до його христологічного синтезу пізніші або сучасні тринітарні і христологічні поняття, коли говоримо про ранній період становлення християнського богослов'я. [...]
Завантажити
Осмислення постаті і вчення відомого візантійського богослова, ісихаста й церковного діяча XIV ст. Григорія Палами здійснено через призму змін у ставленні до почитання св. Григорія після Замойського синоду та позитивних зрушень в оцінці його особи після ІІ Ватиканського собору. Висвітлено роль патріярха Йосифа Сліпого у справі літургійно-богословського відкриття імени та спадщини св. Григорія Палами для західних і східних католиків. Вперше наведено тексти листів кардинала Франя Шепера і патріярха Йосифа у справі повернення текстів служби св. Григорія Палами в римське видання грецького Антологіона. Наголошено на необхідності й актуальності глибших студій богословської спадщини св. Григорія Палами та східнохристиянського феномену ісихазму в УГКЦ.
Завантажити
10 травня на філософсько-богословському факультеті УКУ відбулася Міжнародна патристична конференція «Образ та подоба Божі в святоотцівському богослов’ї» Це перший подібний захід, який організували разом кафедра богослов’я ФБФ УКУ та кафедра стародавньої та середньовічної історії Церкви богословського факультету Люблінського католицького університету Івана Павла ІІ.
На початку конференції учасників та слухачів благословив на плідну працю Владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії.
Відкриваючи конференцію Віктор Жуковський зазначив: «Коли я думаю про свою людськість зі всіма її особливостями, величчю і немічністю, то згадую слова двох святих, Іринея Ліонського (ІІ ст.) і Симеона Нового Богослова (ХІ ст.). Один писав: «…людина – слава Божа, яка має життя, а життя людини – це видіння Бога». А інший, гостро відчуваючи драматичну подвійність людського буття волав: «Людина страждає все своє життя, тому що вона «рабовільна», тобто одночасно є свобідною і невільником». «В ній поєднується смертне і безсмертне, видиме і невидиме, чуттєве і мисляче».
The most natural environment for a religious experience, kerygma, and doctrine of primitive Christians was undoubtedly grounded in the Jewish synagogue, bet knesset, which has been a central communal institution of Judaism. In fact, it had been the native educational milieu for Jesus himself, who must have been enrolled in a synagogal school in his childhood and later used it for preaching in his adult life. Even though until 70 CE Jerusalem Temple was the center of the Jewish cult, the synagogue clearly had its own particular function, serving as a local meetinghouse for study and, also, prayer. In effect, its administrators were none other than teachers, rabbis. When Jerusalem Temple was destroyed, the synagogue became its surrogate. Consequently much of the liturgy and instruction of rabbinic Judaism and newly emerging Judeo-Christianity – even the times of statutory prayer and the number of services held on holidays and festivals – was framed to correspond with the rituals and rhythms of the defunct Temple cult.[1]
Download
|
