- Error
Blesssing of the Renewed St. John the Evangelist Chapel: Few Phrases That Have Given the Inspiration |
У середу, 5 листопада, відбулася знакова для Філософсько-богословського факультету подія – освячення оновленої каплиці святого Івана Богослова. Освячення здійснив владика Венедикт (Алексійчук), єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ. Архиєрейською Літургією, яку він очолив, було відновлено після тривалої перерви традицію чергування загальноуніверситетської Літургії у середу (відбуватиметься почергово у корпусі на Свєнціцького та у корпусі на Хуторівці).
Без сумніву, чудовим було саме молитовне дійство, оспіване університетським хором та зігріте ширшою університетською спільнотою. Однак хочеться ще раз пригадати і підкреслити глибокі думки, які були висловлені під час і після самої Літургії. Вони можуть послужити орієнтиром для самоідентифікації студентів-богословів. Йдеться про кілька штрихів з проповіді Владики Венедикта та його промови після Літургії, а також з коментаря о. Юрія Саквука, керівника духовно-пасторального відділу УКУ, щодо розписів каплиці.
Важливо не те, як нас оцінюють, а те, ким ми є Коментуючи євангельську розповідь про суперечку учнів Христа між собою щодо того, хто з них більший, Владика запропонував переосмислення самого поняття важливості. Не секрет, що всі ми переймаємося, як нас оцінюють, наскільки ми важливі. Парадигмальна відповідь Ісуса його апостолам була: будьте, як діти. І справді, зауважив Владика Венедикт, нам бракує автентичності дітей, яка б рятувала нас від сприймання життя як сцени, де ми граємо роль, а інших людей – як наших глядачів і критиків. Водночас, приклад мучеників показує, що визнання з боку інших людей не таке важливе у глобальній перспективі. Можемо додати, що справа богослова часто також позбавлена негайного людського визнання. Однак час і Бог ставлять все нас свої місця. Велич кожного з нас у тому, щоби бути на своєму місці Владика Венедикт продовжив, що наш організм є моделлю для будь-яких відносин, а тому немає «головнішого» органа. Кожен є важливим, якщо він на своєму автентичному місці. Бог вимагає від нас рівно стільки, наскільки ми здатні, і саме Він перший вірить у нас, у те, що ми можемо виконати нашу місію. Ці слова важливі для інституцій, як-от наш факультет, де потрібно постійно пам’ятати про цю модель організму і про реальність місії, до якої кожен покликаний долучитися у свій власний, оригінальний спосіб. Бути зодчими і зовнішнього, і внутрішнього Після освячення нових розписів каплиці, Владика згадав про важливість будівництва та удосконалення. Він зауважив, що там, де раніше був пустир на Хуторівці, нині ми маємо живий факультет і каплицю, яка набуває все більшої краси. Однак, як завжди, важливими є акценти: цей зовнішній розвиток має нам пригадувати, що насамперед у духовному плані ми повинні упорядковувати своє життя, наводити там красу і порядок. Розписи каплиці: виражений у фарбах рух від катафатичного до апофатичного богослов'я (і навпаки) Отець Юрій Саквук подав богословське трактування змін, як відбулися в каплиці. Насамперед, він відзначив такі доречні, хоча й нетипові, рішення, як, наприклад, розміщення двох панікадил з боків замість одного великого під куполом: у такий спосіб і апсида, і сам купол можуть безперешкодно апелювати до серця відвідувачів глибоким значенням своїх розписів. У апсиді ми бачимо Божих угодників, які так важливі для українського богословського контексту – святого Папи Івана Павла ІІ, Митрополита Андрея Шептицького, Патріарха Йосипа Сліпого та святого Папи Климента. Бачимо також Христа в його земному тілі разом із апостолами під час Тайної вечері. Вище бачимо Спаса на Престолі з Богородицею та Йоаном Богословом. Як зауважив о. Юрій, дивлячись на ці зображення за престолом, ми все ще перебуваємо на рівні катафатичного богослов’я, тобто на рівні наших тверджень про Бога, адже усі зображення тяжіють до реалістичності. Однак, чим вище до купола ми піднімаємося, тим більш абстрактними, символічними стають зображення, відображаючи апофатичний аспект богослов’я. У самому куполі не знайдемо типового образу Христа Пантократора, а «лише» хрест. Та, як пояснив о. Юрій, зображення Хреста є навіть більш глибоким. Він у невимовний, символічний спосіб відображає таїнство Христового кенозису – сходження до людини. З іншого боку, отець Юрій визнає також можливість іншого прочитання використаного ним порівняння розписів із богослов’ям: у світлі символів ми по-іншому дивимося на земне. Чини ангелів, зображені у два ряди, також відображають певну градацію від апофази до катафази. У нижчому ряді серафими, хоча й досить абстрактні, все ще мають людські обличчя. Вище, у барабані (підбаннику) каплиці майстри зобразили ангельський чин Престолів у вигляді палаючих коліс – це типовий біблійний образ, натхнений пророцтвом Єзекиїла. Важко не погодитися з о. Юрієм щодо подвійної символіки цих коліс. З одного боку, колесо немовби тікає, вислизає з наших рук, коли ми намагаємося його наздогнати. Подібне відбувається, коли ми прагнемо збагнути Бога, але він залишається недосяжним. А з іншого боку, Бог, як це колесо, йде нам назустріч. Два написи з Євангелія від Йоана по праву можуть стати кредо студентів-богословів УКУ. І не лише тому, що вони походять з Євангелія від Йоана – покровителя факультету. Про першість любові нагадує напис у апсиді: «Бог є Любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому». Ці слова мають задавати наш modus vivendi. А під куполом тепер бачимо слова «В началі було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог», які задають наш modus operandi. Гра слів, що її бачимо у складному слові «бог-о-слов’я» говорить сама за себе. Це ставить перед нами велике завдання: щоб наука-логос-слово, які плекаються у цих стінах, і справді являли Бога-Слово, що став людиною. Tags:
|