о. Ігор Галей. Хто одружується, обманутий підступом, той укладає шлюб неправосильно (кан. 821 ККСЦ) Друк

haley.jpgДругий Ватиканський Собор, який неодноразово наголошував на святості Тайни Подружжя, в одному зі своїх документів стверджує [1], що «інтимна єдність подружньої любові та співжиття, заснована Творцем на власних законах, затверджена подружнім союзом, тобто нерозривною особистою згодою. І тому людським актом, яким подруги взаємно себе дають і приймають, повстає також і перед суспільством інституція зі своєю стабільністю за Божим наказом; цей святий союз призначається як для добра подругів і дітей, так і для добра суспільства, і не підлягає людському арбітражу».

Також у цьому ж документі [2], Другий Ватиканський Собор не залишив без уваги плідність подружжя, нагадуючи, що «подружжя та любов подругів призначені за своєю природою для народження і виховання дітей. Діти справді є найціннішим дарунком подружжя і дуже багато співдіють для добра самих батьків».

Відповідно ККСЦ прийняв навчання Другого Ватиканського Собору як навчання Римського Архиєрея згідно з канн. 54 §1 [3]; 597 §§1,3 [4] ККСЦ і надав їм юридичного значення. Кан. 776 §1 ККСЦ каже, що «подружній союз, заснований Творцем і наділений його законами, завдяки якому чоловік і жінка за невідкличною особистою згодою утворюють взаємну спільність усього життя, за своєю природою призначається для добра подругів та народження і виховання дітей» [5]. Також і кан. 818 ККСЦ нагадує тим, хто одружується, що «подружжя є тривалим союзом між чоловіком і жінкою, спрямованим на народження дітей через певну статеву співдію».

Зважаючи на сказане, згідно з кан. 817, §1 ККСЦ, «подружня згода – це акт волі, на підставі якого чоловік і жінка через нерозривний союз взаємно себе віддають і приймають одне одного для утворення подружжя». Тому Сторони, які наміряються дати подружню згоду, не можуть дати її обманом, бо згідно з кан. 821 ККСЦ, «хто одружується, обманутий підступом, учиненим заради одержання згоди на подружжя щодо певної якості другої сторони, яка може за своєю природою поважно порушити спільність подружнього життя, той укладає його неправосильно».
Щоб зрозуміти mens Legislatoris (думку Законодавця) кан. 821 ККСЦ, який має nomen iuris (юридичну назву) «обман», ми спочатку мусимо знати [6], що׃

а) Обман [7] вражає насамперед інтелект людини і тільки через нього впливає на вибір обманутого. Впливаючи на людину, обман спричинює помилку. Вже опісля особа, обманута підступом, через свою помилку дає згоду, створюючи юридичний акт [8]. Тут треба зрозуміти, що людина, яка обманює, прагне чогось свобідною волею, тобто свідомо. Натомість юридичний акт, на котрий дає свою згоду людина, обманута підступом, інтелект якої перебуває під впливом помилки, стає актом цього інтелекту, а не справжнього волевиявлення. Тому обман стає причиною помилки вибору обманутої особи, яка через помилку дає свою згоду на юридичний акт. Остаточно можемо сказати, що обман впливає спочатку на інтелект особи і тільки опісля на її вільний вибір. Отже, подружня згода є специфічним вольовим актом особи, яка дає початок цій юридичній інституції через власну помилку. Перший наш висновок: особа, яку обмануто підступом, через цей обман, який породжує помилку, виявляє свою згоду, базовану на вольовій помилці. Структурально можемо це подати так׃ обман – помилка – згода – юридичний акт.

б) Обман передбачає, що особа, яка його вчиняє, має обмірковане бажання вчинити його. Тому невід’ємною частиною обману мусить бути обмірковане бажання щось приховати [9]. Неможливий обман без шкоди для потерпілої Сторони, бо сам факт оманливого підступу створює несправедливість у вільному висловленні, у нашому випадку, подружньої згоди.

в) І в результаті, як нам підказує логіка, особа, яка була обманута підступом, дає своє волевиявлення у добрій вірі на конкретний юридичний акт. Цими словами ще раз хочеться наголосити на зв’язку між обманом, що стає причиною волевиявлення, а також самим юридичним актом, який є наслідком згоди. Отже, обман має мати конкретну ціль, він не може існувати і без цієї специфіки. У відсутності цілі, яку собі поставив суб’єкт, обман не має жодного впливу на подружню згоду, бо тільки ця поставлена мета спричинює обман. Також дуже важливим є факт, що без помилки суб’єкта, спричиненої обманом, обман не має вагомого впливу на волевиявлення певного суб’єкта. Бо обман народжується у суб’єкта, який його прагне, натомість помилка притаманна особі, для якої цей обман був задуманий, і тільки у ній має свій початок і матиме певні наслідки. Без помилки суб’єкта, спричиненої обманом, обман впливає на подружню згоду тільки відносно.

г) Невід’ємною частиною нашої доктринальної інтерпретації [10] та й паралельним місцем у ККСЦ щодо предмета спору є кан. 932 §2, який підкреслює, що «юридичний акт, здійснений під впливом іншого насильства або тяжкого і несправедливого страху, або внаслідок підступу, є правосильним, хіба що право передбачає щось інше; однак може бути розірваний вироком Судді або на вимогу потерпілої Сторони чи її законних спадкоємців, чи також уряду».

Цей канон говорить про юридичний акт загалом, перераховуючи можливості конкретних незгод і їх вплив на потерпілу Сторону. Ми натомість мусимо пояснити зміст цього канону як невід’ємну частину кан. 821 ККСЦ, де обман, вчинений підступом, є можливістю подружньої незгоди. Отже, обман у принципі абсолютності не обмежує дійсності юридичного акту [11], але право застерігає церковним Суддям [12] можливість власним вироком ствердити його неправосильність, сумлінно виконуючи своє завдання (кан. 1112 ККСЦ). Неодноразово Римський Архиєрей блаженний Іван Павло ІІ у своїх промовах нагадував про це та про обов’язки щодо церковного права церковним Суддям, а найбільше наполягав на вірності церковному праву [13].

Цей узагальнювальний принцип треба розуміти відповідно, бо обман не впливає на потерпілу Сторону настільки, щоб взагалі позбавити її вільного волевиявлення у подружній згоді. Обман не позбавляє згоди, але зменшує її ефективність. Тому суб’єкт, який дає свою подружню згоду особисто, вільно та свідомо [14], навіть спричинену обманом, спроможний відповідно вибрати ціль свого бажання, але ціль його згоди не відповідає його волевиявленню [15].

Натомість слова нашого канону «хіба що право передбачає щось інше» є винятком із загального правила. Вони разом із Законодавцем стверджують, що деякі юридичні акти, що стосуються благоустрою Церкви, загального добра божого народу та вірних-мирян, відповідно зацікавлених, вимагають відповідного волевиявлення. І якщо цього бракуватиме, то відповідно сам юридичний акт є недійсним ex ipsa natura rei (з самої природи речей) [16].

Остання частина канону «однак може бути розірваний вироком судді» підтверджує наш загальний принцип, який ще раз повторюємо – юридичні акти, що повстали через згоду потерпілого під впливом обманного підступу, є дійсними, бо якби вони були недійсними, не треба було б суддівського вироку. Адже юрисдикція Судді полягає саме в «ius dicere», тобто підтвердженні права у спірних ситуаціях [17].

Це твердження означає, що Законодавець є свідомим неповноцінного волевиявлення на момент подружньої згоди у такій ситуації і дає можливість уневажнити її. Ствердження недійсності цього юридичного акта відбудеться лише тоді, коли Суддя в актах справи знайде безперечні докази і підтвердження цих фактів [18], особливо у свідченнях Сторін та належних свідків.

Ось ми і наблизились до предмета спору, який за методологічною логікою, крім останнього речення «укладає його неправосильно», ділимо на три частини, щоб не залишилось жодних сумнівів у такій доктринальній інтерпретації. Очевидно, всі частини є єдиним цілим, і ми не можемо їх розділяти, бо кожна з них одержує свою вартість від іншої. Тому жодна частина не матиме повного значення, якщо її відокремити від тексту чи контексту (кан. 1499 ККСЦ). Зважаючи на це уточнення, можемо сміливо братися до пояснення кожної частини, щоб побачити і розкрити суть подружньої незгоди як обману, сформульованої Законодавцем у кан. 821 ККСЦ так:

1) «хто одружується, обманутий підступом, учиненим заради одержання згоди на подружжя». У цій першій частині маємо підтвердження, що обман повинен мати ціль ошукання, виразно і навмисно втіленого, щоб отримати від іншої сторони подружню згоду. Отже, кан. 821 ККСЦ показує обман, який повинен мати виразну ціль – а це підготоване шахрайство з метою видурити подружню згоду [19]. Але тут треба бути обережним, адже маємо виділити увагу не так Стороні, яка обміркованим наміром створює обман, як Стороні, яка дає свою згоду через помилку, спричинену обманом. Важливим є факт помилки, а не несправедливості чи брак свобідного волевиявлення Сторони, яка була обманута. Бо постраждала Сторона через обман, який призвів до помилки, дає свою згоду, але якщо б помилка не була спричинена обманом, ніколи б не дала своєї на це згоди. Отже, важливим є не тільки намір, який спричиняє обман, а вирішальний вплив обману на подружню згоду Сторони, яка була обдурена і під впливом помилки дає свою згоду. Тому помилка іншої Сторони стає безпосередньою причиною подружньої згоди [20].

2) «щодо певної якості другої Сторони». Ця друга частина канону, на перший погляд, є цілком зрозумілою і не потребує глибшого пояснення, але скажемо відразу – це не так. Тут відповідно йдеться про одну якість, яка мала б бути притаманна іншій Стороні подружньої згоди. І тут канон є незмінний і досить точний [21]. Тому якщо йдеться про якість такої Сторони, як родичі молодят, які мали б проживати разом і між якими не відбувалась подружня згода, цей казус не належить до згаданого канону [22].

3) «яка може за своєю природою поважно порушити спільність подружнього життя». Речення є тяжким в інтерпретації, а особливо, коли ми мусимо пристосувати його до конкретної якості, яка може порушити спільність подружнього життя, та ще й у поважний спосіб. Канонічна доктрина [23] завжди намагалась дати відповіді, якими можуть бути ці якості. Подаємо декілька прикладів: 1) неможливість осягнення між подругами духовного, психічного, тілесного, суспільного добра; 2) неможливість народження та виховання дітей; 3) безплідність; 4) вагітність від іншого; 5) гомосексуальність; 6) наркозалежність; 7) інші різновиди фізичних чи моральних якостей; 8) важкі невиліковні та інфекційні хвороби; 9) розпусне життя; 10) суттєві попередні судимості.

Перелік важливих якостей є доречним, бо для одної Сторони вони можуть поважно порушити спільність подружжя, а для іншої – взагалі бути відносними. Також хочемо звернути увагу, що канон має на увазі існування певної якості, що стала причиною обману під час подружньої згоди, але ще не порушувала спільності подружнього життя, та, за словами канону, вистачає, що ця якість «може.....порушити» у майбутньому співжитті.

Останнє зауваження є обов’язковим щодо прикметника «поважно» може порушити, на якому наполягає Законодавець, нічого не говорячи про рівень цієї поважності. Залишаючи місце для свого вагомого внеску як канонічній доктрині, так і експертам [24], які в деяких ситуаціях життя є невід’ємними помічниками церковних Суддів, а найголовніше самим Суддям Церкви встановити рівень цієї поважності.

У будь-якому разі рівень поважності впливу якості на «спільність подружнього життя» мають оцінювати церковні Судді – не тільки об’єктивно «ex acta et probata» (з актів справи та доказів), але й суб’єктивно. І залежатиме це від потерпілої Сторони, від вагомості її впливу на подружнє життя [25] Адже «totius vitae consortium», тобто спільність подружжя у всіх його якостях, у його долі, в інтимності [26] невід’ємно, об’єктивно і суб’єктивно впливає на Сторони та їхню «спільність подружнього життя».


[1] Пор. CONCILIO ECUMENUCO VATICANO II, Costituzioni, decreti, dichiarazioni, discorsi e messaggi, Gaudium et spes н. 48 . – C. 777׃ ”intima communitas vitae et amoris coniugalis a Creatore condita suisque legius instructa, foedere coniugii seu irrevocabili consensu personali instauratur. Ita actu umano, quo coniuges sese mutuo tradunt atque accipiunt, institutum ordinatione divina firmum oritur, etiam coram societate; hoc vinculum sacrum intuitu boni, tum coniugum et prolis tum societatis, non ex humano arbitrio pendet ”; див. Також PIO XI PP, Lettera enciclica Casti Connubii: AAS 22 (1930). – C. 543-555.

[2] Там само, н. 50. – С. 780-781.

[3] Кодекс Канонів Східних Церков, кан. 54 §1, латинсько-українське видання, видавництво ОО. Василіан, Рим, 1993. – С. 63: «Декрети Вселенського Собору не мають обов’язкової сили, доки вони не будуть схвалені Римським Архієреєм разом з Отцями Собору і не будуть ним затверджені та за його наказом проголошені».

[4] Кодекс Канонів Східних Церков, кан. 597 §§ 1,3, латинсько-українське видання, видавництво ОО. Василіан, Рим, 1993. – С. 339: «Непомильністю у навчанні відзначається з огляду на свій уряд Римський Архієрей, коли .....в остаточний спосіб проголошує науку, яка стає обов’язковою у справах віри і звичаїв»; «Тільки тоді слід вважати якусь науку за непомильно визначену, коли це виразно стверджено».

[5] Codex Canonum Ecclesiarum Orientalium autoritate Ioanis Pauli PP. II promulgatus, in AAS 82 (1990), vol. 2, pp. 1033-1363; Кодекс Канонів Східних Церков, кан. 776, латинсько-українське видання, видавництво ОО. Василіан, Рим, 1993. – С. 417.

[6] Канон 821 ККСЦ не походить від божого права а права церковного. Див. D. SALACHAS, Il sacramento del matrimonio nel Nuovo Diritto Canonico delle Chiese Orientali, EDB, Bologna 1994. – С. 159.

[7] Саме слово «обман» має багато значень, а саме׃ шахрайство, ошукування, хитрість, обдурювання, J. MARTIN GARCIA, Le norme generali del Codex Iuris Canonici, 4-a edizione, EDIURCLA, Roma,2002. – pp. 477-480; 491-492.

[8] Юридичним актом називається акт людини, створений нею відповідно до чинного законодавства, який спричиняє певні юридичні ефекти. Див. J.F. CASTAÑO, Il sacramento del matrimonio, Terza Edizione, Roma, 1994. – С. 374. Відповідно до подружжя цей юридичний має бути: «особистий, вільний та свідомий», Пор. D. SALACHAS, Il sacramento del matrimonio nel Nuovo Diritto Canonico delle Chiese Orientali, EDB, Bologna 1994. – С. 159.

[9] Деякі класики Римського права стверджували, що дефініція Лабеона обману, яка стала взірцем для канонічного права omnis calliditas, fallatia, machinatio, ad circumveniendum, fallendum, decipiendum, alterum adibita, має недаремну послідовність слів цього визначення, яка була поставлена у такому порядку, бо обман припускає гру слів, де особа може замовчувати дещо або чогось не договорювати відверто, не обманюючи. – BARTOLUS a SAXO, Tractatus testimoniorum, n. 100, in Consilia, Quaestiones et Tractatus, Venetiis, 1557, 165; також див. De dolo malo, 1.I § 2, D, IV, 3.

[10] Кодекс Канонів Східних Церков, кан. 1499, латинсько-українське видання, видавництво ОО. Василіан, Рим-1993. – С. 727׃ «Закони слід розуміти за прямим значенням слів, яке розглядається у тексті і контексті. Якщо воно залишається сумнівним або незрозумілим, треба брати до уваги паралельні місця, якщо такі є, мету закону, обставини та думку законодавця.

[11] J. MARTIN GARCIA, Le norme generali del Codex Iuris Canonici, 4-a edizione, EDIURCLA, Roma, 2002. – С. 477.

[12] I. HALEY, Iudex peritus peritorum, Roma, 2009. – С. 64-68׃ «Крім сумлінного дотримання та інтерпретації Церковного Права, Судді мають обов’язок також сумлінно аплікувати його до відповідних ситуацій, у відповідній безсторонності у сторонах процесу, зберігаючи завжди у своєму серці діюче законодавство та маючи перед очима Всевишнього».

[13] IOANNES PAULUS II, Allocutivo ad Romanam Rotam, de 4 februarii 1980, in AAS 75 (1980), vol. I. – С. 170-178: «Чисельні та поважні є обов’язки Судді по відношенні до церковного закону. Згадаю тільки один і можливо найважливіший з них: вірність! Вірність закону божому, позитивному та природному, і канонічно-процесуальному».

[14] Див. D. SALACHAS, Il sacramento del matrimonio nel Nuovo Diritto Canonico delle Chiese Orientali, EDB, Bologna 1994. – С. 159.

[15] Див. J.F. CASTAÑO, Il sacramento del matrimonio, Terza Edizione, Roma, 1994. – С. 384.

[16] Деякі приклади недійсності юридичних актів׃ кан. 954 ККСЦ, недійсний голос; кан. 968 ККСЦ, недійсність зречення на підставі самого права. Натомість подружжя у сумніві користується прихильністю права і вважається дійсним, аж поки не буде доведено протилежне кан. 779 ККСЦ.

[17] Див. M. J. ARROBA CONDE, Diritto processuale canonico, 4° edizione, Roma, 2001. – С. 82-83.

[18] Див. M. J. ARROBA CONDE, Apertura verso il processo amministrativo di nullità matrimoniale e diritto di difesa delle parti, in Apollinaris 75 (2002). – С. 745-777; також T. GIUSSANI, Discrezionalità del giudice nella valutazione del giudice, Città del Vaticano, 1977, – С. 59; також C. GULLO, Il contributo di mons. Di Felice alla giurisprudenza canonica, in AA. VV., Teologia e diritto canonico (Studi Giuridici, 12), Città del Vaticano, 1987. – С. 212.

[19] Див. G. GIUSTINIANO, Ancora in tema di dolo ex 1098, in Il Diritto Ecclesiastico 97 (1986) – С. 557-578; також S. VILLEGGIANTE, Per l’impostazione della rilevanza del dolo, in AA.VV., Annali di Dottrina e Giurisprudenza, 11 (Città del Vaticano 1972) – С. 45-46; також U. NAVARRETE, Canon.1098 de errore doloso estne iuris naturali san iuris positivi Ecclesiae, in Periodica 76 (1987), – С. 161-181; також M. VIANI, Matrimonio canonico tra rinnovamento e tradizione. Il dolo nel consenso matrimoniale, in Biblioteca di studi religiosi 12, Pisa 1989; також M. VIANI, Il dolo come vizio del consenso matrimoniale nella dottrina e nella legislazione canonica, Roma, 1989.

[20] Див. J. F. CASTAÑO, Il dolus, vizio del consenso matrimoniale. Commentario al can. 300 della Schema, in Apollinaris 55 (1982), – С. 655-675; також J. F. CASTAÑO, Vicios del consentimiento matrimonial en el nuevo Codigo, in AA.VV., Raccolta degli scritti in onore Pio Fedele, Per uggia 1984, – С. 647-688; також J. F. CASTAÑO, L’influsso del dolo nel consenso matrimoniale, in Apollinaris 57 (1984). – С. 567-586; також J. F. CASTAÑO, Il dolo nel matrimonio, in AA. VV., La nuova legislazione matrimoniale canonica. Il consenso: elementi essenziali, difetti, vizzi (Città del Vaticano 1986). – С. 101-115; також J. F. CASTAÑO, Il sacramento del matrimonio, Roma, 1992. – С. 353-379.

[21] Тут натомість відповідно треба пояснити, щоб не було сумнівів щодо якості кан. 821 і кан. 820 §2, який наголошує, що якість має бути безпосередньо і принципово задумана, але замовчує, про яку саме якість мова, тобто якості особи можуть бути різними. Кан. 821 натомість наголошує на такій якості, яка поважно порушить спільність подружнього життя між Сторонами.

[22] Хоча є визначні каноністи, які схильні стверджувати, що якість, яка належить, наприклад, свекрусі, котра мешкає спільно, може мати вагомий вплив на подружнє життя сторін, J. F. CASTAÑO, Il sacramento del matrimonio, Roma, 1994, 3 edizione. – С. 394.

[23] Див. F. BERSINI, Il nuovo diritto canonico matrimoniale.Commento giuridico-teologico-pastorale, Torino, 1983. – С. 90.

[24] Див. I. HALEY, Iudex peritus peritorum, Roma, 2009. – С. 77-146.

[25] Див. F. R. AZNAR GIL, Comentario al can. 1098, in AA.VV. El Codigo de Derecho Canonico. Edicion bilingue, Madrid, 1989.

[26] Див. O. FUMAGALLI CARULLI, La disciplina del matrimonio e il Magistero conciliare, in AA. VV., La normativa del nuovo Codice, Brescia, 1983. – С. 204.

Більше