о. Ігор Галей. Порівняльно-нормативні вимоги на тему літургійного служіння: різниця між правами мирян у ККЛЦ і ККСЦ Друк

Східні Отці у складі комісії, працюючи над переглядом ККСЦ, відзначають, що канони відповідних кодексів повинні відображати особливу структуру кожної зі Східних Католицьких Церков [1]. Можливо, у сфері літургійного служіння мирян у відповідних кодифікаціях (ККЛЦ 1983 року і ККСЦ 1990 року) завважуються ті суттєві відмінності, які потрібні для того, щоб дихала «Церква своїми двома легенями» – Схід і Захід, як справедливо стверджує Римський Архиєрей Іван Павло II у енцикліці Ut Unum sint [2].

У цій роботі ми плануємо звернути увагу на відмінності в літургійному служінні мирян у східному законодавстві, чинному на сьогодні, порівнюючи канон 230 ККЛЦ 1983 року і канони 327 та 403 §2 ККСЦ 1990 року.

ККЛЦ 1983 року                                              ККСЦ 1990 року

Канон 230 - § 1. Миряни чоловічої статі, які мають вік та заслуги, встановлені декретом Єпископської Конференції, можуть бути прийняті на постійний період, через встановлений літургійний обряд, як читці та аколіти (надзвичайний міністр Св. Євхаристії); все ж таки це не дає їм права на підтримання або на отримання винагороди від Церкви

Канон 327 - Якщо, крім єпископів, пресвітерів або дияконів, також інші служителі, поставлені на нижчому свяченні й звані нижчими духівниками, допускаються чи настановляються до служіння Божому народові або до виконування обрядів Святої Літургії, то вони підлягають тільки партикулярному праву власної Церкви свого права.

 

канон 230, належить до частини Книги II (Божий народ), Частина І (вірні), Розділ ІІ (Обов'язки і права вірних мирян).

- Йдеться про служіння, встановлені на постійно, що називаються читець і аколіт; мирянам дозволений вступ.

- Зміну специфікації від нижчих свячень до Служіння мирян здійснив Павло VI Motu proprio 1972 році MQ [3].

канон 327 є частиною Розділу X (Духовенство).

 

 

- Йдеться про нижчі свячення, встановлені на постійно: піддиякон, читець, співець; мирянам заборонений вступ.

- Motu proprio Пія ХІІ Cleri Sanctitati 1957 року надав піддияконам усіх Східних католицьких Церков ті самі обов'язки вищих свячень [4].

- Однак Декрет II Ватиканського Собору 1964 року, Orientalium Ecclesiarum № 17, поправляє Motu proprio Пія ХІІ, кажучи: що кожна законодавча влада Церкви свого права визначає піддияконство і нижчі свячення з їх правами та обов'язками [5].


Отже канон 327 ККСЦ унеможливлює доступ мирян до виконання обрядів Святої Літургії, надаючи та підкреслюючи таку можливість нижчим чинам, залишаючи нормування та визначення даних функцій партикулярному праву Церкви свого права. Однак вагома східна канонічна доктрина [6] підкреслює цю можливість: «Очевидно, це можливо тільки для функцій (таких, як читця), які не вимагають духовного сану. Слід зазначити, що Східні Церкви за традицією дуже обережні в призначенні обов'язків мирянам культового типу (...), все ж таки залишається можливість, в такому розумінні, партикулярному праву кожної Церкви свого права (канон 327).»

Деякі з авторів канонічної доктрини, як Андрес Гутьєррес [7], досліджуючи даний канон, стверджують, що «прислівник «tantum» (тільки) в каноні 327 ККСЦ здається не прийнятливим, якщо бути точним, тому що в Церкві ніколи не може виникнути партикулярне право, чи настільки монолітним, щоб існувати та відірватися в абсолютний спосіб від загального права».

Навпаки ККСЦ йде далі, розрізняючи загальне право та партикулярне, даючи йому визначення у каноні 1493. Під загальним правом слід розуміти закони та законні звичаї, які є загальними для всіх Східних Церков і для Вселенської Церкви, однак під партикулярним правом розуміються закони, законні звичаї, статути та інші норми, які не є загальними ні для Вселенської Церкви, ні для 21 східної Церкви [8].

Церкву свого права у канонах 27 та 28 Законодавець визначає як: спільноту вірних, з власною ієрархією, обрядом, яку визнає найвища влада Церкви. Ієрархія Церкви свого права має законодавчу владу з обмеженнями, встановленими в каноні 985 §2, що здійснюється в порядку, відповідно до права під верховною владою Церкви, яке не може бути делеговане та не може правосильно видати закон, що суперечить вищому праву. Відповідно до цих обмежень Законодавцями партикулярного права в Східних Церквах є: Синод єпископів Патріаршої Церкви (кан. 110 §1); Синод єпископів Верховної Архиєпископської Церкви (кан. 152, 110 §1); Рада Ієрархів (кан. 167 §1); Ієрарх за згодою Апостольського Престолу (кан. 176); Єпархіальний Єпископ у межах власної єпархії (кан. 191).

На підставі канону 327 та декрету Оrientalium Еcclesiarum н. 17, остаточно можемо сказати, що вони не дозволяють скасування нижчих свячень, які існують у Східних Церквах за давньою традицією. Можемо сказати ще більше: «Не було б доречним, щоб Східні Церкви свого права, наслідуючи латинську Церкву, скасували через власне партикулярне право нижчі свячення і замінили б їх іншими служіннями (...) Замість скасування було б доцільно дати їм нову дію в Церквах, доручаючи пасторальне або літургійне служіння на користь Божого народу» [9].

Такої ж думки дотримується Л. Сабарезе [10], який коментуючи ККСЦ Розділ Х, що стосується духовенства, опираючись на інструкцію із застосування літургійних приписів, видану Конгрегацією у справах Східних Церков 6 січня 1996 року, вказує, що в н. 74 підтверджується доцільність збереження давньої практики нижчих свячень та їх служіння.

ККЛЦ 1983 року                                             ККСЦ 1990 року

Канон 230 §2. Миряни можуть виконувати, як тимчасове призначення, функцію читця під час літургійних дій; також всі миряни мають право здійснювати функції тлумача, дяка або інші відповідно до закону.

§3. Де потреби Церкви цього вимагають, через відсутність служителів, також і миряни, не будучи читцями або аколітами, можуть виконувати деякі з їхніх служінь, тобто здійснювати служіння слова, головувати на літургійних молитвах, здійснювати Хрещення і роздавати Святе Причастя, відповідно до положень закону.

Канон 403 §2. Якщо цього вимагають потреби або справжня користь Церкви і немає священнослужителів, то, згідно з приписом права, можна доручати мирянам певні функції священнослужителів.

 

 

канон 230, належить до Книги ІІ (Божий народ), Частина І (Вірні), Розділ ІІ (Обов'язки і права вірних мирян).

- Канон безпосередньо вказує, що миряни можуть виконувати функції: читця, тлумача і дяка.

- Латинська норма передає перелік функцій, які можуть здійснювати миряни: виконувати служіння Слова, головувати на літургійних молитвах, уділяти Св. Тайну Хрещення, роздавати Святе Причастя.

- Вказані дві умови для такого виконання і не вимагається їх одночасності: повинна бути необхідність Церкви та відсутність священнослужителів.

канон 403 § 2, є в Розділі ХІ (Миряни).

 

 

- Канон згадує лише мирян, не зазначаючи функцій, які вони можуть виконувати.

- Східна норма вказує лише на можливість для мирян виконувати певні функції, детально не зазначаючи їх служіння.

 

 

- Умови східної норми повинні бути одночасними: потреба Церкви чи справжня користь та відсутність священнослужителів.

З порівняння вимог Кодексів випливає, що сфера літургійного служіння для мирян східного обряду є більш обмежена, ніж для мирян латинського обряду. Про це свідчить також і канонічна доктрина [11]. Також дуже важливою є думка Д. Сала каса [12], який, коментуючи схему 1985 року, де відповідний канон був 401 §2 (CICO), крім того, такий же, як сьогодні, висловлюється так: «Східні Церкви дуже обережні в призначенні мирянам літургійних функцій не тільки в звичайних випадках, але й у разі необхідності та справжньої користі, або через відсутність священнослужителів. З цієї точки зору слід, можливо, розуміти §2 канону, щоб уникнути зловживань у сфері священного служіння в призначенні мирян».

Тому комісія [13] запропонувала внести такі поправки до згаданого канону в §2: «Де потреби Церкви або справжня користь цього вимагають, через відсутність священнослужителів, (миряни) можуть зібрати християнську громаду, головувати на відправах не строго літургійних, а також проповідувати Євангеліє вірним відповідно до закону або за згодою місцевого Ієрарха». Цю пропозицію не було затверджено, оскільки вона стосується деталей. Однак слід зазначити, що канон 230 §3 ККЛЦ також стосується деталей.

Інший автор східної канонічної доктрини [14], зупиняючись на каноні 401 §2 (CICO) (сьогодні канон 403 §2 ККСЦ), звертаючи увагу з літургійного тимчасового служіння мирян, зазначає, що «цей (канон 401 §2) зокрема наполягає на їхній освячувальній місії у світі і в особливий спосіб на покликання одружених мирян... тому що вони є християнською родиною, домашньою церквою, яка будується і пропонує Боже Царство».

Слід зазначити, що східне право навіть якщо вказує на можливість надати мирянам деякі функції священнослужителів, то, як правило, це відбувається тільки поза літургійними функціями, вони не можуть брати участь у відправі шлюбного обряду (пор. канон 828 §2; 834 §2 ККСЦ) хіба, що у певних випадках чітко окреслених будучи свідками (пор. канон 832 §§1-3ККСЦ), як це відбувається в ККЛЦ канон 1112 де навіть мирянин є асистентом подружжя [15].

Дотримуючись тексту §2 канону 403, миряни можуть виконувати деякі функції у вказаних там умовах, однак добре висловлюється Д. Салакас [16], ґрунтуючись на давній східній традиції: «замість створення нових служінь для мирян Східні Церкви могли б посилити функції нижчих свячень». Оскільки канон, який коментуємо, у доктринальній інтерпретації (пор. кан. 1499 ККСЦ) не зазначає функцій, які можуть здійснювати миряни, ми повинні шукати їх в інших паралельних канонах ККСЦ 1990 року.

У деяких канонах миряни можуть здійснювати функції властиві священнослужителям але з певними вимогами:
а) канон 610 § 4, - проповідування: 
- повноваження, отримане від Єпархіального Єпископа;
- у надзвичайних обставинах;
- для компенсування нестачі духовенства;
- винятком є канон 614 § 4 «Гомілія застерігається священикові, або, згідно з приписом партикулярного права, дияконові».

Вагома східна доктрина пояснює [17], що заборонена проповідь, літургійна гомілія (кан. 614 §1 ККСЦ) чи інакше кажучи пояснення Євангелія під час Літургії: «Це тому що між Євангелієм та Євхаристією є сакраментальний зв'язок, що унеможливлює мирянам проповідування. Отже, вони проповідуватимуть, очевидно, до або після Євхаристійної відправи». Тай відповідно і сам Законодавець заохочує у кан. 608 ККСЦ вірних радо брати участь у проповідництві «відповідно до своєї здатності, життєвого стану й одержаного завдання».

б) канон 677 § 2, - надзвичайний служитель хрещення:
- повинна бути необхідність;
- відсутність або перешкода священика, диякона чи члена інституту посвяченого життя;
- будь-який інший вірний християнин хто знає спосіб хрещення;
- батько чи матір.

в) канон 709 § 2, - міністр Св. Євхаристії:
- право на встановлення відповідних норм, згідно з якими вірні християни можуть роздавати Святе Причастя, належить Синоду єпископів Патріаршої Церкви або Раді Ієрархів. Однак відразу треба зауважити, що цей канон дає мирянам можливість, яка в практиці Східних Церков є недоречною, дуже рідкісною або здається й неіснуючою. Але є можливою, якщо партикулярне право Церкви свого права це дозволяє.

Отже, хочемо пригадати формулювання Другого Ватиканського Собору, яке з Декретом ОE в нн. 4 та 6 нагадує всім Східним Католицьким Церквам та конкретно кожному її мирянину зберігати власний обряд, дотримуватися його. Східні християни повинні знати, що вони можуть і повинні зберігати свій обряд та не повинні вносити зміни лише через власний органічний прогрес [18]. Це власне стан емігрантів (у Римі є достатньо доказів), що у прив'язаності до власної Церкви звертаються до священиків та єпископів свого обряду з метою збереження багатої культурної та релігійної спадщини своєї батьківщини та Церкви [19].

Тут слід зазначити пропозицію факультету Канонічного права при Папському східному інституті щодо принципів перегляду Східного канонічного права, де серед інших є необхідність, щоб Кодекс був східним: «Латинський закон, який дуже пасує латинянам, не повинен підходити для Східних ipso facto, адже вони мають інший спосіб мислення та дій, що відрізняється від латинського. Все ж таки є можливість, якщо серед східних не вистачає такого впорядкування, адаптувати латинський закон до східного» [20].

Що стосується літургійних функцій, то слід також відзначити, що миряни: «можуть бути призначені Ієрархією виконувати всі служіння, які не вимагають жодної potestas ordinis, але тільки необхідну технічну компетенцію в поєднанні зі зразковим життям, людськими чеснотами та відданістю місії Церкви» [21].

Слід також пригадати, що літургійні зібрання в Східних Церквах з давньої традиції поділяються на дві частини іконостасом, що перегороджує доступ мирян у святилище. Туди мають доступ тільки вищі й нижчі свячення. Священик як основний служитель під час літургійної молитви спрямований не до людей, а до вівтаря.

Врешті можемо сказати, що східні нормативні вимоги до літургійних служінь для вірних мирян східного обряду мають більше обмежень, відчувається більша потреба використання нижчих свячень, аніж створення нових церковно-літургійних служінь для мирян.


[1] PONTIFICIA COMMISSIO CODICI IURIS CANONICI ORIENTALIS RECOGNOSCENDO, Principi direttivi per la revisione del Codice di Diritto Canonico Orientale, in Nuntia 3 (1976). – С. 8-9.

[2] IOANNES PAULUS II, Enciclica Ut unum sint, die 10 novembris 1995, in AAS (1995). – С. 953, н. 54.

[3] Пор. PAULUS PP. VI, Motu Proprio Ministeria Quaedam, die 15 augusti 1972, in AAS 64 (1972). – С. 531.

[4] Пор. PIUS XII, Motu proprio Cleri Sanctitati, die 15 augusti 1957, in AAS 49 (1957), - С. 457. Де у кaн. 70 піддияконат вважався розвиваючою перешкодою для правосильного укладання подружжя, тому, що відносився до вищого ступеня священства.

[5] Див. CONCILIUM OECUMENICUM VATICANUM II, Decretum Orientalium Ecclesiarum, die 21 novembris 1964, in AAS 57 (1965). – С. 81-82, н. 17.

[6] Див. G. MORI - D. SALACHAS, Ordinamenti giuridici delle Chiese cattoliche orientali, il Mulino, Bologna 2000. – С. 108-109.

[7] D. J. ANDRÉS GUTIERREZ, I chierici nel Codex Canonum Ecclesiarum Orientalium e nel Codex Iuris Canonici, in AA.VV., Il Diritto Canonico Orientale nell’ordinamento ecclesiale (Studi Giuridici 34), LEV, Città del Vaticano, 1995. – С. 15.

[8] Пор. I. ŽUŽEK, Presentazione del “Codex Canonum Ecclesiarum Orientalium”, in Monitor Ecclesiasticus 25 (1990), Roma 1990, – С. 602-603.

[9] D. SALACHAS, Istituzioni di diritto canonico della chiese cattoliche orientali, Edizioni Devoniane Bologna, Bologna 1993. – С. 267.

[10] Пор. P. V. PINTO, Commento al Codice dei Canoni delle Chiese Orientali, Libreria Editrice Vaticana, Città del Vaticano. – С. 291.

[11] Пор. C. IZZI, La partecipazione del fedele laico al munus sanctificandi: i ministeri liturgici laicali, Pontificia Università Lateranense, Roma 2001. – С. 136-137.

[12] D. SALACHAS, I fedeli laici nel diritto delle chiese orientali cattoliche, in Apollinaris 62 (1989), Pontificia Università Lateranense, Roma 1989. – С. 672.

[13] Пор. PONTIFICIA COMMISSIO CODICI IURIS CANONICI ORIENTALIS RECOGNOSCENDO, Nuntia, н. 21 (1985). – С. 17.

[14] E. EID, I laici nelle Chiese Orientali Cattoliche alla luce del Concilio Vaticano II, in AA. VV., I laici nel diritto della Chiesa (Studi Giuridici 14), Libreria Editrice Vaticana, Città del Vaticano. – С. 173.

[15] Пор. D. SALACHAS, Il sacramento del matrimonio nel Nuovo Diritto Canonico delle Chiese Orientali, EDB, Bologna 1994. – С. 190-191.

[16] D. SALACHAS, Istituzioni di diritto canonico della chiese cattoliche orientali. – С. 303.

[17] G. MORI - D. SALACHAS, Ordinamenti giuridici delle Chiese cattoliche orientali. – С. 109.

[18] Пор. CONCILIUM OECUMENICUM VATICANUM II, Decretum Orientalium Ecclesiarum, die 21 novembris 1964. – С. 77-78, н. 4 - 6.

[19] Пор. E. EID, I laici nelle Chiese Orientali Cattoliche alla luce del Concilio Vaticano II, – С. 176.

[20] PONTIFICIA COMMISSIO CODICI IURIS CANONICI ORIENTALIS RECOGNOSCENDO, Nuntia, н. 26 (1988). – С. 105.

[21] Там само. – С. 109.

Більше