о. Михайло Димид. Від єднання сердець до спільної Євхаристії. Доповідь на семінарі Українського Християнського Академічного Товариства "Пам'ять, історія, ідентичність" Друк

“Господи, зроби з нас живих людей” звучить в анафорі Серапіона.

Екуменічний соціальний тиждень – це золота нагода говорити про два зараз найбільш об’єднуючі фактори християн в Україні – Пресвяту Євхаристію і Майдан! Майдан – це одночасне надзвичайне прислухування людей до биття свого серця, це синхронне відкриття тих сердець до голосу власного сумління, де промовляє Бог Сотворитель! Революція гідности – це практична реалізація добрих намірів через вияв любові до ближнього, через солідарність в імені боголюдської гідности людини. Все це може мати свій початок і кінець лише в Євхаристії – найдивовижнішому вияві спілкування у світі!

Якщо придивлятися до Святого Письма, ми маємо розповідь про помноження хлібів для зголоднілого народу. В розповіді євангелиста Марка (6:30-44), ми бачимо, що Господь промовляє через поклик серця; люди чують запрошення й сходяться; і хоч Христос кликав, Він мав на цей час план йти з апостолами на відлюддя; не готувався до зустрічі. Спілкування зумовлене людьми, їхньому здвизі – воно відбувається, бо Христос їх приймає! Він затримався, говорив з ними, нагодував словом і хлібом!

Цей праобраз Євхаристії потужно повторився в час Революції Гідности в Україні! Для мене цікавий сам початок повстання духу, який запліднився в чистих серцях студентів Університету Києво-Могилянської Академії і Українського Католицького Університету – в українських вищих навчальних закладах, які проголосили себе вільними зонами від корупції. Важливими є простори свободи, як здвиг довкола Ісуса, як прозорі інституції чи як Майдан. В такому просторі свободи може розвиватися дар, отриманий від Творця для розквіту індивідуальності і суспільства. Ми всі закорінені у свободі Божій, і ми спроможні в тому дусі діяти, однак громада, яка нас оточує і в якій живемо, може цей процес “закваски” пришвидшити й покращити чи сповільнювати і зупинити. Дві академічно-соціальні громади УКМА і УКУ стали тою благословенною зоною, де тролям важко окупувати простір людської совісти через установлену прозорість відносин.

У науково-фантастичному трилері режисера Воллі Пфістера 2014 р. «Перевага» (Transcendence, також «Довершеність»), ми можемо спостерегти як на початку фільму на подвір’ї біля приміської хатинки, любляче подружжя натягає над подвір’ям мідну сітку, щоб ізолювати цей клаптик простору від небажаних інформаційних вірусів чи просто звязку. Протягом самого сюжету жага знань Уїлла стає незрозумілою для анти-технолічного угрупування, яке в своїй ненависті до науки творить вірус, який неможливо зупинити, наслідки чого – знищення всієї флори на Земній Кулі. При кінці історії, коли надія вже майже вповні згасла, режисер нам показує, як в зоні, захищеній від негативних сигналів виростає соняшник!

Люди, які творили Майдан, мали в собі цей захищений простір, де голос Божий міг промовляти і бути почутим. І сталося чудо, що ті, які внутрішньо причащалися свободи, вийшли в зону контрольованого рабства і вирощеного дволиччя, а там несподівано стали їх впізнавати ті, що шукали цю свободу, але не могли осягнути її, бо ослаблі вірусами підкупу й дезорієнтовані девальвованим словом. Тоді вони разом створили географічний простір свободи, де причащалися словом і любов’ю – ним став Київський Майдан.

Багато покликаних “збіглись туди з усіх міст” (Мт. 6:33). І сталось неймовірне – настала Свобода дітей Божих: солідарність без розрахунку, волонтерство без підтексту, боротьба без прокльонів, жертовність без показу, молитва без ексклюзивів... Це тих п’ять хлібів й дві риби, які приніс не Ісус, не апостоли, а сам нарід – саме вони були помножені і всі, хто хотів, наситились! Це ще не все, бо “назбирали кусків хліба повних дванадцять кошів, ще й рештки риби” (Мт. 6:43). Тим хочу сказати, що ще багато дарів, отриманих від Господа лежать в кошиках і чекають щоб якомога більше людей різних народів спожили Божу поживу і тим утвердили в собі і суспільстві свободу і гідність свою.

Таке роздумування доводить нас до висновку, що солідарність, проявлена на Майдані, не була звичайною. Якою шляхетною вона б не була за людськими мірками, їй однак бракувало Божественного. Вона несла в собі всі величі і немочі суспільства, а ті останні змогли бути подолані тільки тому, що Христос зробив їх своїми і вони стали жертвою, милою Богові, яка перетворювала кожного хто її приніс в Alter Christus – Другого Христа! Дійсно, не могла така жертва сотень тисяч людей не бути принесеною на вівтар Христа. Шляхетний, сильний і мирний Майдан був би неможливим без Євхаристії, що привело до воплочення Слова Божого в конкретиці і радикальності своїх проявів. Це і є причина, чому протест не був проти людини – тирана, зрадника, злодія, а проти зла, яке творять і поширюють грішні і немічні люди вкючно з майданівцями!

Таке надзвичайно сильне відчуття подорожуючого народу привело до спільного принесення жертви Господеві. Воно просто так сталося, бо інакше не могло бути! Це Кайрос, який пережили на рівні Неопалимої Купини народ та їхні священослужителі. Хоч Євхаристія не є і ніколи не зможе бути конфесійною справою, воно так сприймається в багатьох громадах, але це, очевидно єресь, яка добре загніздилася в Церкві як інституції. Натомість Майдан справдив слова прот. Олександра Шмемана: “Церква – не організація, а новий народ Божий, Церква – не культова релігія, а Літургія, що охоплює собою все Боже творіння, Церква – не вчення про потойбічний світ, а радісна зустріч Царства Божого” (За життя світу: Таїнства і православ’я. Львів 2009. С. 267). Важливо було спіймати космічний, еклезіологічний і есхатологічний виміри Майдану, які повторяли Літургію! Майдан був відкритим до Бога, як Сотворителя, як дателя Життя всьому космосу, всякому народові, а зокрема й своєму; Майдан молився як єдина Церква, він творив одну Церкву, один Божий народ; Майдан закликав всіх стати Дітьми Світла, жити в мирі й любові, які походять від Бога і провадять до Бога, до вічності.

Таке блаженство виявлялося у молитвах нічної сторожі, в захисті та відвідинах арештованих, в притулку гнаних, в присутності до кінця, в лікуванні поранених, в публічних екзорцизмах, в таїнствах примирення, в мучеництвах і похоронах. Стимулом, центром і метою цього була – Євхаристія. Пролиття крові ради ближнього – теж Євхаристія!

Ще були інші форми сопричастя на Майдані, як: сострадання – участь у страстях Христових; Божа філантропія – пошук потребуючого ближнього і ходіння з ним по Господніх стежках; усамітнення, щоб у внутрішній тиші почути голос Сотворителя; кенозіс, як переосмислення свого життя; навернення, щоб змінити себе, а згодом все довкола мене; Месіанський народ, як закваска одних для цілого народу; мучеництво – через пролиття крови і свідомої смертної жертви; «християнство прямої дії», яке спричинювало “есхатологію знизу”, яка сопричащалася і ставала одною із “есхатологію зверху”, перетворювала Церкву-інституцію в Церкву-подію; солідарність і субсидіарність, коли громадянське суспільство взяло на себе відповідальність за загальне добро; екстраординарність дарів через пряму і явну дію Святого Духа; відновлення спроможності суспільства комунікувати як подолання антропологічної кризи; перемога над Сатаною, заблокування врат Ада – через переміну Участі-Присутності в Сопричастя-Воскресіння, що дає можливість змінити історію; соборність як зустріч з Христом, вселенська, особиста і з ближнім.

Такі зустрічі індивідуальностей приводили до Євхаристії, яка відправлялася в умовах близьких до херувимського небесного хору. Тут в поліфонії звуків можна чітко було відрізнити благословення, вповні відкрити своє єство до Творця, а серце й вуха до ближнього, тут душа купалася в мирі, солідарність стала соборною, подяка-благодарення одноголосними!

Така єдність багатогранного народу, довкола вівтаря в центрі Київського Майдану повертала всіх її учасників до власної матриці – до Володимирового Хрещення і до розуміння сили, влади, служіння й миру, яке характеризувало страстотерпців Бориса і Гліба. Це було пережиття Київської православно-католицької Церкви, яка дійсно і приємно Богові сказала: “Твоє від Твоїх, Тобі приносимо за всіх і за все”!

Така чистота і щирість молитви народу, як на Майдані сполучена із універсальністю жертви, прохань, і подяки – це дійсно воплочення Вселенської Церкви в Помісну. Нам тепер залишається з благодаренням, вдячністю, повними любови та терпеливості, ставити важкі, відважні й конкретні дії для поширення Нової П’ятдесятниці у Другому Єрусалимі – Києві, для структуризації Повноти Церкви в Україні! Можливо це якраз має бути цією “лабораторією екуменізму” про яку говорив в Україні і про Україну святий римський єпископ Іван-Павло ІІ!

 

Митрофорний протопресвітер доктор Михайло Димид

 

Екуменічний соціальний тиждень
Семінар Українського Християнського Академічного Товариства  (УХАТ)
«Пам'ять, історія, ідентичність».

Львів, Український католицький університет, 2 жовтня 2014

Tеги:
Більше