Літургійне богослов'я як академічна дисципліна - доволі недавнє поняття в богослов'ї. Термін почали активно вживати у перших декадах XX століття, а набрав він особливої популярности та вагомости головно після II Ватиканського Собору, водночас у всіх конфесіях. На відміну від простого вивчення уставу, літургійне богослов'я має допомогти зрозуміти й пережити богослуження як зустріч із Живим Богом, розкрити, як через богослуження християнин (а також спільнота) зростає у вірі та знаходить підтримку і провід у своєму християнському житті. Дискусія про літургійне богослов'я як про академічну дисципліну, яка відмінна від «вивчення уставу», про співвідношення літургійного богослов'я і догматичного богослов'я і про перспективи міжконфесійної літургійної співпраці щойно розпочинається серед богословів України. Стаття пропонує розглянути в загальних рисах історичний та інтерпретативний аспект літургійного богослов'я, щоби запропонувати модель міжконфесійної академічної співпраці у цій ділянці.
Studia Patristica. Volume LI. Including papers presented at the Conference ‘The Image of the Perfect Christian in Patristic Thought’ at the Ukrainian Catholic University in Lviv, Ukraine, under Taras Khomynch, Oleksandra Vakula and Oleh Kindiy in 2009. Edited by A. Brent, T. Khomych, O. Vakula and M. Vinzent. Leuven, Paris and Walpole, MA.: Peeters, 2011. I-XV, 216 pages.
This volume presents selected papers from an international conference held on September 11-12, 2009, at the Ukrainian Catholic University in Lviv, Ukraine. The conference was jointly organized by the Departments of Theology of the Ukrainian Catholic University and the University of Notre Dame in Indiana, USA. The topic of the conference was patristic notions of Christian perfection. The presentations discussed all epochs of patristic thought and literature or explored the use of patristic ideas of perfection in modern ecumenical dialogue and church social teachings. Contributors came from the USA, Europe, the Ukraine, and Russia. Хто принаймні раз побував на Божественній літургії, котру очолює єпископ, архиєпископ, митрополит чи патріарх, той не міг не зауважити відмінности цього богослуження від звичних парохіяльних служб, навіть на великі празники. Літургія починається урочистою зустріччю єпископа, облаченням його в літургійні одежі посеред церкви, благословеннями на різні сторони світу й урочистим входом у святилище, який відбувається не на початку Літургії, як це звичайно роблять священики, а під час співу третього антифону, коли, зазвичай, відбувається обхід з Євангелієм. Навіть сам храм переображається для служіння архиєрейської літургії. На місці звичного для наших церков тетраподу встановлюють особливе підвищення з єпископським сідалищем - амвон. Єпископа супроводжує повний церковний причет: священики, диякони, піддиякони. Богослуження переповнене святковими піснеспівами, різноманіттям літургійних одеж та дійств. Петро Сабат. Важливий рукопис для дослідження святительських богослужень Київської Церкви XV-XVI ст.Серед багатьох рукописних кириличних требників, що збереглися до сьогодення, требник Київський XV ст. (зберігається в Апостольській ватиканській бібліотеці у фонді Борджіо-Ілліріко №15), який був книгою митрополита Київського Ісидора (1433-1458), а на відміну від інших упродовж століть привертав до себе увагу багатьох церковних дослідників. По-перше, тому що він був не тільки святительським требником, а й требником митрополичим, по-друге, тому що він містить тексти богослужень як требника, так і архиєратикона, а по-третє, тому що він подає також церковно-канонічні документи Київської Церкви. Цей рукописний требник не перестає бути актуальним і нині. Нещодавно, під час Синоду єпископів УГКЦ, який відбувся 8-9 лютого 2012 року, було проголошено рік пам’яті Блаженнішого Патріарха Йосифа (Сліпого) на честь 120-ї річниці від дня його народження, яке ми відзначаємо 17 лютого у такий урочистий спосіб. Mon intervention porte sur l’oecuménisme de l’Église Grecque-Catholique Ukrainienne. En guise d’introduction, je dirai que l’oecuménisme n’est pas une théorie que l’on peut présenter, mais plutôt un sentiment d’esprit que l’on vit et porte un peu partout avec soi. Mais il n’y a pas de doute que dans une grande communauté de chrétiens comme l’Église, il faut aussi faire le point de ses sentiments pour pouvoir être tous sur la bonne et même longueur d’onde et ainsi répondre au voeu de notre Seigneur, Jésus Christ. C’est comme cela que l’oecuménisme devient théorie. Passons donc à la théorie. Deus non est notus nobis in sui natura, sed innotescit nobis ex operationibus vel effectibus eius. This article spells out different terminological trends within the Eastern Christian tradition as well as the East-West use of terminology to express the mystery of inner-trinitarian life and God's activities ad extra. It also surveys the meaning of the Greek words ουσία and ενέργεια in their evolution from classical Greek philosophy, through the Cappadocians, John of Damascus, and Gregory Palamas, to neo-Palamites such as Sergii Bulgakov and Georgii Florovsky. My task here is to show how the fundamental terms ουσία, ενέργεια and δύναμις functioned in their correlations, whilst forming the subsequent theological traditions of East and West. It is argued that in refining classical philosophical terminology for Trinitarian theology, not only did Eastern and Western fathers have different positions, but also among the Easterners there were considerable differences: a) the phrase God's essence/ουσία του Θεου for Easterners does not have the same meaning as ουσία/substantia for Westerners in view of the Eastern notion of divine transcendence rendered through the υπερούσια language; b) the ουσία - ενέργεια distinction that has now become axiomatic in Eastern Orthodox theology due to the revival of Palamite theology. У перших трьох століттях християнства усвідомлення римським єпископом особливого авторитету своєї Церкви проявлялося в активній ініціативній участі у вирішенні спірних питань Вселенської Церкви. Активної позиції очікувалося від єпископа Риму і в період зародження аріанства – єресі, яка заперечувала Божество Ісуса Христа. Це була надзвичайно відповідна ситуація для нагального втручання папи у питання віри, щоб покласти край ворожнечі, яка нищила Церкву. Мета статті полягає у визначенні якою в дійсності була роль Риму у засудженні аріанства на початковій стадії його розвитку. [...] Місія й ідентичність немов би випливають одна з одної і водночас є однаково важливими. Важко навіть сказати, що є важливіше й що з чого випливає. Звісна річ, що дуже важливо усвідомити, "ким ми є", однак не лише заради цього самого моменту, але заради того, щоб зрозуміти, "що нам робити". Саме ці два питання: "хто ми є?" і "що нам робити?" або іншими словами "ідентичність" і "місія" Церкви були головними на ІІ Ватиканському соборі, який відбувався майже 50 років тому, і вже протягом останнього півстоліття продовжують бути актуальними для цілої Католицької Церкви, як також і для кожної з Помісних Церков, особливо для нашої Церкви, яка, здавалося, вже 20 років тому вийшла з підпілля, але й далі продовжує задумуватись над тим, "ким вона є?". [...]
|