Cyril of Alexandria did not treat the problem of God’s transcendence and immanence as extensively and profoundly as did John Chrysostom, due to the fact that the question was not as relevant in Cyril’s time as is was in the time of Chrysostom. However, the ideas of the latter are present in the writings of Cyril, who draws a distinction between the inner being of God and His work. This simi-larity can be traced in two main points. First, God in His essential nature surpasses everything. This inner life of God is above and beyond any knowledge and reach, any concept and reasoning. All that we know about the nature of God is that He acts in the world and this action is performed by the Father through the Son in the Spirit. Second, in order to outline God’s action, Cyril uses the terms „power” and „energy” indistinguishably. For both authors the method of antinomy is a primary system of coordinates in which they combine the two fundamentally opposite poles of God’s being: the transcendent and the immanent. So, in this point the Oriental Theological Schools of Alexandria and Antioch are internally consonant.
|
Доповідач – проф. д-р габілітований Пьотр Щур (Piotr Szczur), директор Інституту історії Церкви і патрології; завідувач кафедри античної та середньовічної історії Церкви факультету богослов’я Люблінського католицького університету. Подія у facebook: https://www.facebook.com/events/113567189211003/
This volume presents selected papers from an international conference held on September 11-12, 2009, at the Ukrainian Catholic University in Lviv, Ukraine. The conference was jointly organized by the Departments of Theology of the Ukrainian Catholic University and the University of Notre Dame in Indiana, USA. The topic of the conference was patristic notions of Christian perfection. The presentations discussed all epochs of patristic thought and literature or explored the use of patristic ideas of perfection in modern ecumenical dialogue and church social teachings. Contributors came from the USA, Europe, the Ukraine, and Russia.
У перших трьох століттях християнства усвідомлення римським єпископом особливого авторитету своєї Церкви проявлялося в активній ініціативній участі у вирішенні спірних питань Вселенської Церкви. Активної позиції очікувалося від єпископа Риму і в період зародження аріанства – єресі, яка заперечувала Божество Ісуса Христа. Це була надзвичайно відповідна ситуація для нагального втручання папи у питання віри, щоб покласти край ворожнечі, яка нищила Церкву. Мета статті полягає у визначенні якою в дійсності була роль Риму у засудженні аріанства на початковій стадії його розвитку.
24 жовтня на філософсько-богословському факультеті УКУ відбулися патристичні читання «Документи Вселенських Соборів: «Послання Нікейського Собору до єгиптян» і «Послання єпископів, зібраних в Константинополі, до єпископів, зібраних у Римі». Це перші такі читання в 2016-17 навчальному році, організовані кафедрою богослов’я УКУ.
З першої половини VIII століття до половини IX століття Константинопольська Церква боролася з іконоборчим рухом. В цей період ревним захисником іконопочитання був Теодор Студит (759-826), великий мислитель та ігумен Студійського монастиря. Однією з головних тем, які він поглиблював, було питання незалежності Церкви від світської влади в аспекті віровчення та моралі. Св. Теодор хотів довести, що церковні догми і правила походять не від імператорів, а від собору єпископів. У цьому контексті він розвиває ідею пентархії.
|
Studia Patristica. Volume LI. Including papers presented at the Conference ‘The Image of the Perfect Christian in Patristic Thought’ at the Ukrainian Catholic University in Lviv, Ukraine, under Taras Khomynch, Oleksandra Vakula and Oleh Kindiy in 2009. Edited by A. Brent, T. Khomych, O. Vakula and M. Vinzent. Leuven, Paris and Walpole, MA.: Peeters, 2011. I-XV, 216 pages.
Deus non est notus nobis in sui natura, sed innotescit nobis ex operationibus vel effectibus eius. 
