Ius Pubblicum Ecclesiasticum зародилось у католицькій Церкві (societas perfecta) як основа культурної боротьби проти абсолютної і секуляризованої держави а також як основа конфесійного права у боротьбі проти протестантизму. Церква вважалась та й вважається res pubblica sacra яка відрізняється від держави і є незалежною від неї, бо її не можна применшувати до звичайної societas arbitraria, яка ґрунтується на договорі укладеному з її членами. Будучи заснованою Ісусом Христом[1], спільнота вірних є societas nеcеssaria і як така, хоч і не має території володіє summum іmperium, тобто всіма повноваженнями,[2] що необхідні їй для виконання її основного завдання спасіння власних членів тобто їхніх душ (кан. 595 § 2 ККСЦ).[3]

Завантажити

Істинне богослов’я, слово про Бога, повинно бути і словом, яке виходить від Бога
Григорій Богослов (IV ст.)
Немає нічого біднішого, ніж ум, який філософує про Божі речі, перебуваючи поза Богом
Діадох Фотікійський (V ст.)

Становлення і розвиток богослов’я – це багатовимірний та комплексний процес, на який не можна дивитись, а тим паче оцінювати його через один фокус, який у той чи той кризовий період починає домінувати і загороджує інші, значно глибші, а відтак значиміші пласти. Оцінку становлення богослов’я можна розділити на декілька складових за певною пріоритетністю: від «найгрубших-бажаних» до «найтонших-необхідних і обов’язкових», без яких при всіх найсприятливіших обставинах богослов’я не відбудеться, або те, що називатимуть «богослов’ям», ним не буде за визначенням. Коротко окреслю значимість основних рис.

The most natural environment for a religious experience, kerygma, and doctrine of primitive Christians was undoubtedly grounded in the Jewish synagogue, bet knesset, which has been a central communal institution of Judaism.  In fact, it had been the native educational milieu for Jesus himself, who must have been enrolled in a synagogal school in his childhood and later used it for preaching in his adult life.  Even though until 70 CE Jerusalem Temple was the center of the Jewish cult, the synagogue clearly had its own particular function, serving as a local meetinghouse for study and, also, prayer.  In effect, its administrators were none other than teachers, rabbis.  When Jerusalem Temple was destroyed, the synagogue became its surrogate.  Consequently much of the liturgy and instruction of rabbinic Judaism and newly emerging Judeo-Christianity – even the times of statutory prayer and the number of services held on holidays and festivals – was framed to correspond with the rituals and rhythms of the defunct Temple cult.[1]

Download

Цього року новим викликом для Церкви постало бажання багатьох християн святкувати свято Різдва разом 25 грудня. Про те наскільки оправданим є таке бажання християн і чи реально на практиці святкувати Різдво усім разом розповідає о. Василь Рудейко, доктор літургійного богослов’я, викладач УКУ, заступник Голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ.