Християнський "протоекуменізм" митрополита Андрея Шептицького, - Ліліана Гентош Друк

b_250_0_16777215_0___images_stories_podiyi_gentosh-liliana-1024x1010.jpg

Відео

30 жовтня 2014 року в УКУ розпочався ювілейний рік Андрея Шептицького. Третю меморіальну лекцію «Практичний екуменізм Митрополита Андрея Шептицького: реакція на нищення православних святинь» прочитала кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історичних досліджень ЛНУ ім. Івана Франка Ліліана Гентош.

У вступному слові Ліліана Гентош наголосила, що для Андрея Шептицького тема “з’єднання Церков” була надважливою, тож на її реалізацію він віддав багато сил.

За основу своєї доповіді Ліліана Гентош використала послання Шептицького від 2 серпня 1938 року, в якому він різко засудив нищення православних святинь на Волині, Поліссі, Холмщині і Підляшші. Доповідач піддала сумніву, що ми можемо вживати слово «екуменізм» до діяльності Шептицького у такому значенні, у якому його окреслив Другий Ватиканський Cобор. Пані Гентош називає діяльність митрополита «практичний екуменізм», який був відповіддю на конкретні виклики історії і проявлявся у конкретних пасторальних кроках. “На жаль, ініціативи Шептицького, у цьому плані, випереджували час, а тому часто були рухом проти течії”, – наголосила Ліліана Гентош.

Пані Гентош подала історичне підґрунтя послання, показала, що руйнування святинь стало кульмінацією помилок політики польської влади на територіях, що перебували під її впливом, однак були населені українцями. В цьому конфлікті завжди було багато майнових справ, перебирання церковного майна, що колись належало католикам, а тоді перейшло до православних. Коли знову постало питання про повернення їх католицькій стороні, то Андрей Шептицький категорично осудив це, посилаючись на завжди актуальний принцип: «Треба більше глядіти на душі, які моляться, як на святині, в яких моляться».

Пані Гентош у дуже живий, підкріплений маловідомими фактами спосіб розповіла про масштаби та мотиви переслідувань православних та нищення їхніх святинь. Особлива доля спіткала також послання Шептицького від 2 серпня 1938 року, яке польська влада конфіскувала, але кліру вдалося таємно зробити відбитки і розповсюдити.

b_250_0_16777215_0___images_stories_podiyi_sheptytskyj-859x1024.jpgУ своїй доповіді пані Гентош вдало передала те, як на долі Шептицького відбилася трагічна дилема його Церкви і пастви. Доповідач наголосила на пастирській розважливості Шептицького, розповіла, що він намагався заспокоїти думки віруючих та зберегти їхню віру, а також захистити авторитет Католицької Церкви.

Ліліана Гентош наголошує, що її вражає те, в який спосіб Шептицький говорив про «покриту жалобою» Православну Церкву (він відзивався про неї як про церкву-сестру, що значно випереджувало ідеї Другого Ватиканського собору). Вражає і те, з якою чутливістю він говорив про «діло з’єдинення», що зазнало такої непоправної шкоди через нищення православних святинь.

Пані Гентош використала багато архівних даних і листів між митрополитом Андреєм та Ватиканом. За основу служило листування Шептицького з кардиналом Пачеллі (майбутній Папа Пій ХІІ), а також цитування листів кардинала Тіссерана, і згадка про роль папського нунція у Польщі, який не зрозумів Шептицького, асоціював його з розпалювачем націоналізму, а тому переконував Ватикан залишатися осторонь конфлікту.

Декан Гуманітарного факультету Ігор Скочиляс вказав на зв’язок між описаними у лекції фактами та непростим процесом беатифікації митрополита. Він нагадав про необхідність богословського (окрім історичного) осмислення його «протоекуменізму» у світлі ідеї єдиної Київської Церкви.

 

Статтю взято з вебсторінки Українського католицького університету (ucu.edu.ua)

Більше