Д-н Роман Завійський: «Міжнародні стажування – невід’ємна частина формування богослова» Друк

Минулого академічного 2013/14 року троє студентів ФБФ їздили на стажування до Тілбурзького Університету (Нідерланди): Ольга Олішевська, студентка 4 курсу, – на один семестр за програмою обміну FUCE, і двоє випускників, Роман Назаренко та Ірина Скулкіна, – для здобуття ліценціатського та докторського ступенів. Ще один студент ФБФ, Андрій Третяк, навчався в Університеті Саламанки в Іспанії.

Міжнародні стажування — чудова перспектива для молодої людини знайти свій шлях, визначитися у рамках власного покликання, отримати гранти та стипендії на продовження навчання, щоб згодом побудувати успішну кар'єру. Навчання закордоном є також невід'ємною складовою наукового, творчого, духовно-морального розвитку талановитих студентів ФБФ. «Саме завдяки своїй ініціативності, знанням, демократичній християнській ментальності наші студенти завжди залишають хороше враження про себе й гідно представляють УКУ на міжнародному рівні», — розповів декан ФБФ, д-н Роман Завійський.

Ольга Олішевська та її мультирелігійна група нових друзів: «Час, проведений у Нідерландах, допоміг мені розширити власний світогляд, розповісти світові про Україну та переосмислити свої погляди щодо інших християн».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Закордонне стажування допомагає молодій людині певний період часу провести за межами свого звичного середовища, побачити світ й власну державу з іншого кута зору, переосмислити деякі цінності. Цей досвід включає у себе не тільки навчання, відвідування лекцій, роботу над науковими дослідженнями, а й можливість особистісного зростання, внутрішнього становлення як багатогранної особистості. Це нагода випробувати свої здібності, втілити на практиці різноманітні наукові ідеї», — наголосив д-н Роман.

Студенти поділилися своїми враженнями про Нідерланди, тамтешню систему освіти та атмосферу миру й взаємоповаги, які панують у цьому соціумі. Ще один студент УКУ, Андрій Третяк, навчався у м. Саламанка в Іспанії, яке вразило його не тільки своєю історією, але й гостинністю жителів, відчуттям домівки і спорідненістю із українською землею.

Так, Ольга Олішевська зізнається: «З першого дня моє навчання закордоном стало для мене надзвичайним досвідом як самостійного життя вдалині від батьківщини, так і знайомства із неймовірно ліберальним Королівством Нідерландів. Коли я вперше зустріла своїх одногрупників, зрозуміла, що навчальний семестр буде приголомшливим. В цьому університеті я побачила студентів не лише різного віку, із різних куточків світу, але й різної конфесійної та релігійної приналежності. Так, у моїй групі навчалися представники Високої Англіканської Церкви, кальвініст, баптист, євангеліст, євреї, католики та буддистка».

Ольга також наголосила, що час, проведений у Нідерландах, допоміг їй зробити неординарні висновки: розширити власний світогляд, розповісти про Україну своїм одногрупникам, переосмислити свої погляди щодо інших християн. Дівчина каже: «Викладачі Тілбурзького університету дуже відкриті до студентів, їхня ментальність приємно дивує. Звісно, система викладання та педагогічна методика відрізняються від української та становлять певний виклик, але це збагачує студентів та мотивує до великих кроків». Ольга переконана, що цей досвід стане для неї корисним у майбутній роботі.

Окрім навчання, студентці запам’ятались неповторні моменти відпочинку, адже Голландія вражає своєю архітектурою, маленькими каналами та великою кількістю збережених пам’яток історії, тому вільний час завжди можна було провести з користю, збагачуючись культурно.

Знайомство з голландською архітектурою. «Екскурсовод» – проф. Марсель Портхайс з Тілбурзького університету, який, до речі, цієї осені прочитав курс про раввинську літературу на філософсько-богословському факультеті УКУ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хоча Нідерланди – країна протестантська, Оля відзначила можливості духовного розвитку для студентів-католиків, таких, як вона: «Великою радістю стала присутність російськомовного священика у Католицькому студентському капеланстві, яке, до речі, проводить активну євангелізаційну діяльність для молодих людей на 8-ми мовах світу».

Ще один студент, Роман Назаренко, поділився такими спостереженнями саме за особливостями докторської програми закордоном: «Мене приємно вразила тепла і відкрита атмосфера богословського факультету Тілбурзького університету. Як і в УКУ, викладачі і працівники зустрічають нових студентів щирою посмішкою. Програма PhD спрямована на те, щоб усіляко допомогти студентові у його науковому зростанні. Наприклад, студент має змогу брати безпосередню участь у формуванні свого навчального плану. Саме це, а ще цікаві завдання від наукових керівників, сприяють плідному процесу написання наукової роботи».

Роман Назаренко з науковим керівником його роботи, проф. Марселем Портхайсом, який є спеціалістом з християнсько-єврейського та християнсько-мусульманського діалогу. Роман каже: «Особливо імпонує те, що, працюючи в напрямку міжрелігійного діалогу, маю нагоду безпосередньо досліджувати джерела головних священних текстів авраамістичної традиції. Крім того, цікавим викликом стало вивчення арабської мови».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розповів Роман і про свій культурний досвід, звертаючи увагу, зокрема, на транспортні особливості (що й не дивно для хлопців): «Перше, на що не можливо не звернути увагу, – це неймовірна кількість велосипедів. За статистикою, на кожного громадянина країни припадає один велосипед, тому і не дивно, що для цього двоколісного транспорту існує спеціальна дорога із світлофорами та вказівниками руху. Більше того, велосипедистам  на дорозі поступаються і автівки, і пішоходи. Така любов до велосипедів приносить користь як організму, так і гаманцю».

Але культурний колорит цієї унікальної країни, як ділиться студент, полягає насамперед у її відкритості, у привітності та щирості її мешканців. Роман каже: «Це можна спостерігати у всіх проявах суспільного життя. Усі довкола: від водіїв автобусів і працівників магазинів до пересічних громадян, яких ти бачиш вперше, – посміхаються й доброзичливо вітаються з тобою. Вражає також і релігійна толерантність. Саме місто Утрехт є живим свідком та учасником міжрелігійного діалогу. Недарма в Утрехті, у 1579 році, була підписана Унія – конвенція про об’єднання нідерландських земель, яка також містила декрет стосовно релігійної толерантності».

Очевидно, що Роман, який вивчає міжрелігійний діалог, звертав особливу увагу на його прояви: «Прогулюючись вузькими вуличками міста, можна зустріти людей різних релігій та конфесій. Хиджаб, сарі, габіт – усе сприймається абсолютно спокійно. Таке явище є цілком зрозумілим. У свій час релігійні війни принесли надто багато бід народу цієї невеличкої країни. Утрехт є релігійною столицею Королівства Нідерландів, починаючи з VIII-го століття. Саме тут знаходиться резиденція Архиєпископа Утрехтського, який очолює Римо-Католицьку Церкву Нідерландів. Більш того, у цьому старовинному місті також є резиденції Архиєпископа Старо-Католицької Церкви та багатьох Протестантських Церков». А ще Утрехт – столиця нідерландського студентства. Найстарший академічний осередок міста, Утрехтський університет (1636 р.), – найбільший в Королівстві Нідерландів».

Біля дверей Утрехтської школи католицького богослов’я при Тілбурзькому університеті, у якій, власне, і навчається Роман

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентка Ірина Скулкіна про богословський факультет Тілбурзького Університету говорить також зі захопленням: «Це чудове місце для вищих студій. Мова йде не лише про величезну богословську бібліотеку та доступ до онлайн-ресурсів провідних богословських видавництв, але і про рівень самого академічного процесу».

Ірина Скулкіна у дворику Катедри  святого Мартина в Утрехті. Ірина згадує: «Тут я зустріла о. Мартіна Ферноя, який був особисто знайомий із патріархом Йосипом Сліпим. Ось такі цікаві ниточки, які зв’язують цей університет з Україною!»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Для Ірини та її українських колег було дуже великою несподіванкою зустріти тут о. Мартіна Ферноя (Vernooij), який був особисто знайомий з Патріархом Йосипом Сліпим та Матір’ю Терезою. Ось що вона розповіла про нього: «Отець Мартін більше десяти років пропрацював місіонером на теренах Африки, але і зараз, здається, все ще живе цим духом. Він – неначе своєрідна «жива історія». Отець також поділився з нами спогадами, як одного разу Патріарх Йосип Сліпий попросив його привезти з Африки шкіру змії, або як він допомагав Матері Терезі відкривати монастирі на території колишнього Радянського Союзу». Подібні яскраві зустрічі з цікавими особистостями не є рідкістю, коли побувати у старовинних університетах Європи.

Нарешті, ще один учасник стажувань, але цього разу у значно теплішій, південнішій країні, Андрій Третяк розповів про своє чотиримісячне стажування у Саламанці: «Це старовинне місто в Іспанії відоме своїм університетом, який зараховують до трьох найстаріших університетів Європи. Я навчався в Католицькому університеті, офіційна історія якого починається з XIX століття, проте він вважається продовженням давнішої традиції богословської освіти, яка починалася з єзуїтської колегії  XVI століття. Саме перебування в такому історичному місці спонукає до навчання».

Андрій Третяк на фоні Папського університету у Саламанці: «Стажування в Іспанії відкрило для мене нові перспективи. Під час навчання я прослухав чотири курси з богослов’я і філософії, багато дізнався про іспанський народ, у якого є спільні риси з українським, помандрував місцями, які раніше бачив хіба що у підручниках».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Андрій прослухав чотири курси з богослов’я (Еклезіологія, Листи Павла, Сакраментологія та Літургіка) і філософії (Іспанська філософія, Проблеми античної філософії, Філософія релігії). «Було надзвичайно цікаво вивчати погляди на різні богословські проблеми саме із західної точки зору. Найбільшим викликом було те, що досить багато часу я присвятив вивченню мови», – згадує Андрій. «Ще одна важлива річ – це досвід культури західної освіти. Мені було важко звикнути до такого підходу. Найперше, це велика автономія студента. Ти сам обираєш, що вчити, і сам відповідаєш за свій вибір, тому нехтування обов’язками просто неприпустиме».

Андрій має також своєрідний досвід іспанського побуту та релігійної ситуації, оскільки жив у монастирі отців-деоніанців. Це місійне згромадження, посвячене святому Серцю Христовому. Про своїх нових друзів зі згромадження він згадує з теплом: «Вони були дуже добрі до мене, іноземця. Справді, я не очікував такої гостинності й щирості, і ми швидко дуже зблизилися, здружилися. Незважаючи на власну зайнятість, брати допомагали чим могли, «витримували» мою розгубленість у перші тижні мого проживання в монастирі».

Андрій у колі друзів із Згромадження святого Серця Христового

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Цікавими подробицями є те, що спільного між українським та іспанським народами помітив наш студент: «Знайти спільну мову з іспанцями було дуже легко. У нас набагато більше з ними спільного, ніж це може видаватись на перший погляд. От, наприклад, у них теж є місто Львів, тільки воно називається Леон. У них теж є Галичина, тільки називається вона Ґалісія. У нас досить подібна історія: столітні війни за незалежність, проблема об’єднання країни і досвід комуністичної ідеології. В час мого перебування було канонізовано понад 4000 тисячі мучеників, замордованих комуністами в часі громадянської війни в 30-х роках минулого століття. Вони розуміють, що таке релігійне переслідування і підпільна Церква. Ще одна спільність – це церковне життя серед містян. Незважаючи на поширену думку про тотальний релігійний занепад Європи, у місті, в якому 300 тис. мешканців, діє понад 50 церков, які мають більше, ніж одну Літургію, в неділю. Та й щодня ввечері можна зустріти чимало людей у церквах. Вони заходять сюди після роботи помолитися хоч кілька хвилин».

Про один із найяскравіших своїх досвідів – святкуванням Різдва в Іспанії – Андрій згадує так: «Я відчув себе наче вдома, незважаючи на відсутність снігу чи навіть малого натяку на холод. Атмосфера свята панувала не гірша від української. Найперше, це спільне нічне богослужіння в навечір’я Різдва, коли храм був повний людей, які спільно моляться. Інша річ, це колядки. Я уявити собі не міг, щоб хтось, крім українців, так багато співав на Різдво. І це не лише сучасні твори, а й традиційні, дуже давні пісні. Це було незабутньо».

На останок, Андрій сказав: «Я надзвичайно вдячний всім, хто зробив можливим моє стажування в такій далекій від дому, але настільки близькій нам Іспанії». Впевнені, що цю вдячність поділяють усі учасники стажувань, і що ще не одне покоління студентів-богословів скористається такими нагодами.

Більше