«Переклад священних текстів має зберігати властивість оригіналу – бути відкритим на різні тлумачення», - о. Тарас Барщевський Друк

ssss.jpg3 лютого відбувся семінар кафедри богослов’я на тему «Переклади Святого Письма в Україні до ХІХ ст.: найважливіші рукописи і друковані видання церковнослов’янською і староукраїнською мовами», на якому доповідав доцент кафедри богослов’я о. Тарас Барщевський.  Як нещодавно повідомлялося, 18 листопада 2014 року о. Тарас захистив докторську дисертацію в Папському салезіанському університеті в Римі (Італія).

Темою його докторської дисертації була: «Переклад Святого Письма на українську мову. Минуле і екуменічно-літургійні перспективи сьогодення». У своїй дисертації о. Тарас представив історію трьох повних перекладів Біблії українською мовою – П. Куліша (1903), І. Огієнка (1962) і о. І. Хоменка (1963), дослідив і порівняв їх текстуальні, екзегетичні і мовні аспекти в екуменічній та літургійній перспективі.

Обмежений час семінару дозволив звернутися хіба що поверхово до цієї досить об’ємної роботи. Доповідач все ж навів кілька промовистих (іноді дотепних) прикладів того, коли преференції перекладача свідчили про певні історичні та соціокультурні тенденції, а іноді – просто про брак знань у певній галузі.

sssss2.jpgСвій виступ о. Тарас розпочав із впровадження читачів у ширший контекст: проблематичність перекладів як таких. Тraduttore tradittore («перекладач – зрадник оригіналу») – цей афоризм підкреслює одвічні дилеми, з якими стикаються фахівці у цій ділянці: надати перевагу формі чи змісту, бути дослівним чи «переспівати» оригінал, робити переклад формальним чи динамічно-функціональним, який би враховував можливості перекладача? Отець Тарас також зазначав, що в перекладацькій справі сходяться і перебувають у напрузі як мінімум три такі вразливі «полюси» життя людини, як релігія, політика та мова, і саме тому існує стільки дискусій з приводу легітимності тих чи інших перекладів. Він наголосив: «Переклад має зберігати можливості різних тлумачень. Адже об’єм коментарів на окремий уривок Священного Писання значно більший, ніж займає цей конкретний уривок, а все-таки текст Біблії завжди має більший потенціал і глибину, ніж коментар на нього».

У другій частині семінару доповідач зосередився на історії перекладів Біблії на українських теренах. Автор візуалізував свою доповідь численними репродукціями найдавніших рукописів та видань і цікавими історичними екскурсами про долю деяких неоціненних оригіналів, адже ця ділянка маловивчена і несистематизована.

Презентація, зроблена отцем доктором, спровокувала жваву дискусію. Зокрема, прозвучали питання, чи дійсно інша форма означає інший зміст, яким чином поняття богонатхненості священних текстів стосується їх перекладів, і на що може сподіватися адресат тексту. «Перефразовуючи докір Ісуса фарисеям, можемо сказати: перекладачі не мають права накладати на читача зайвий тягар, що йому не під силу», – зауважив дослідник перекладів. Крім того, дискутували і про адаптовані видання Святого  Письма: «Вважаю, що в нашому контексті потрібні чотири такі переклади, – каже о. Тарас: – для студентів (науковий), для духовних розважань, для літургійного вжитку (має бути милозвучним і допускати вживання маловідомих слів, що не вживаються на щодень), і катехитичний (який би використовувався для розкривання деталей)».

tb.jpgСеред слухачів семінару були ті, що професійно займаються перекладами. Так, Тарас Тимо зазначив під час дискусії про шкідливість певного сучасного егоцентризму, який вимагає, щоб усе було максимально прозоро: «Це дивно, але, хоча занурення в таємничий світ літератури є частиною досвіду літератури, однак від Біблії часто вимагають протилежного. Люди бояться зануритися у її часом малозрозумілий світ. Але ж християнство є релігією воплочення: Бог, спускаючись до рівня людини, очікує також і від неї виходу зі своєї шкаралупи, часом – абстрагування від своєї точки зору. Переклад не має бути егоцентричним», завершив свої рефлексії Тарас Тимо. У цьому контексті доповідач о. Тарас додав також, що «тексти повинні «зрушувати» читача з місця, змушувати його вийти їм назустріч», і вони справді мають цей потенціал. Отець Тарас теж наголошував на парадоксі, що переклади вимагають відмови від власного «я»: клопітка праця перекладача переважно залишається невідомою; він немовби розчиняється у променях слави набагато відоміших авторів чи навіть священних авторів, і в цьому є певний сенс. «Чим менше «перекладача» в тексті, ти більше у ньому, власне, Слова Божого. Переклад Біблії не може бути платформою вираження індивідуальності перекладача, хоча б тому, що тоді втрачаються відмінності між різними авторами численних книг Біблії, тонкощі їх стилів тощо», – каже о. Тарас.

Христина Михалюк

Більше