«Фільми – це ненав’язливі точки для євангелізації», - професор Ґлен Скорджі Друк

b_250_0_16777215_0___images_stories_podiyi_scorgie_1.jpg15 квітня філософсько-богословський факультет УКУ відвідав Ґлен Скорджі (Glen G. Scorgie) – професор систематичного богослов’я, етики, богослов’я кіно та християнської духовності зі Сан-Дієго, США. Він виступив з лекцією «Як зустріти Бога в кінотеатрі? Християнське осмислення фільмів».

Богослов за освітою, проф. Скорджі зрозумів давно, що фільми стали новою, глобальною мовою людства. Як різновид медіа, що вимагає цілковитої уваги (на відміну від, скажімо, радіо), фільми стали одним із наймогутніших «педагогів» суспільства та мають величезний культурний вплив.

Для християнства це виклик, адже вимагає більшої праці: «Якщо християнство як таке не є активним адресантом його власної вістки, але все більше – лише пасивним споживачем-адресатом іншої культури, то і його культурний вплив зменшується». Християни дивляться фільми, захоплюються ними чи, навпаки, ставляться зі зневагою, вони їх пам’ятають, цитують, впізнають акторів, сумніваються чи, навпаки, ще більше утверджуються у чомусь… Отже, фільми – це також своєрідні loci theologici. Професор Скорджі виокремив такі богословські підстави для богослов’я фільмів: реальність спільної благодаті; віра, що Бог може відкриватися також і у зображеннях; визнання, що богослов’я, як і фільм, теж базоване на наративі-історії; свідомість діалогічної природи богослов’я, що спонукає не уникати діалогу із фільмом.

Відкрито або завуальовано, фільми демонструють на екрані також і сакральне, містять багато «мови про Бога» (а навіть, можливо, мову самого Бога?), а також оголюють правду про те, які найфундаментальніші питання ставить перед собою людина. Професор Скорджі наголосив: «Богослов'я фільмів культивує мистецтво слухати і дивитися з розумінням, готовність вчитися чогось нового, уміння стверджувати чи, навпаки, критикувати». Те, чим займаються спеціалісти з богослов’я фільмів, – це богословська оцінка «серця і розуму» сучасної культури, що репрезентована у кінострічках. Що цікаво, методи кінокритики відповідають основним методам біблійної критики у богослов’ї: історичний підхід акцентує увагу на «відправнику» інформації: хто, коли, в яких обставинах створив фільм і яку вістку свідомо заклав у ньому (згадаємо історично-критичний підхід до Біблії). Фільмоцентричний підхід зосереджується на самому повідомленні, «закодованому» у фільмі (як тоді, коли цікавить тільки текст Біблії без історичного контексту). Підхід, який акцентує на аудиторії фільму, так званий viewer-response approach, – це дуже багатий на цікаві висновки підхід, натхнений постмодерною епохою, який зосереджений на рецепції фільму, на тому, які почуття і думки породжує він у свого глядача. Очевидно, що тут – скільки людей, стільки і думок…

b_250_0_16777215_0___images_stories_podiyi_scorgie_2.jpgДоповідач не тільки ділився своїми академічними знаннями, але і досвідом з педагогічної практики та сімейного життя, який допомагає зрозуміти, як діє фільм на людину. «Якщо ви говорите про фільми, ваш співрозмовник може виявитися в дечому кращим експертом, ніж ви, і це допомагає будувати діалог, бо Ви тоді не говорите із позиції сили, як це часто буває в академічному середовищі та у проповідницькій практиці і євангелізації. Тож фільми – це ненав’язливі точки для євангелізації чи розмови про віру на рівних», – переконує  Ґлен Скорджі.

Секрет такого впливу фільмів полягає в тому, що вони розповідають історії, які ми так любимо слухати, апелюють до краси, дають можливість відпочити від думання, а також, парадоксально, дають досвід втрати і віднаходження себе та відчуття того, що ми – не одні. Професор Ґлен Скорджі розповів про те, як ці та інші властивості фільмів можуть ставати як і великою благодаттю, так і часто – небезпекою. Наприклад, хоч фільми дають можливість відпочити від думання і особливо добре сприймаються у розслабленому стані, саме у розслабленому стані ми найуразливіші до різних впливів. «В історії християнства ставлення до фільмів бувало дуже різним, і варіювало від радше негативного (уникання, обачність), до більш позитивного та конструктивного (діалог, схвалення, або навіть так звана зустріч із божественним через фільм)», – розповів доповідач та оцінив ці різні підходи. Він також поділився виробленими за роки практики критеріями, за якими можна відрізнити справді вартісний фільм, адже принцип «ми є те, що ми споживаємо» актуальний також для кіноманів. Загалом, такими критеріями є: сортування і старанний відбір, відкинення тривіального, уникнення спокус (якщо ми надто слабкі чи не готові сприйняти певну ситуацію, варто відкласти перегляд фільму на час, коли ми станемо сильніші), виявлення обману та меркантильних інтересів режисерів (особливо, якщо йдеться про фільми на біблійно-релігійні теми), позитивне ствердження того, що правдиве, добре і красиве, відкритість на навчання чогось нового, готовність до свого роду «прозрінь» та «богоявлень». Доповідач навіть поділився особистим досвідом деяких таких «прозрінь».

b_250_0_16777215_0___images_stories_podiyi_scorgie_3.jpgОчевидно, наша вкоріненість у своїй вірі може стати перешкодою для перегляду фільму. Професор зі Сан-Дієго порадив дивитися фільм двічі, і за першим разом намагатися якнайбільше абстрагуватися від своєї віри, щоб дозволити фільмові «промовити» до нас своєю власною звісткою. А вже за іншим разом можна подивитися на цей самий фільм очима християнина.

Інтерактивна лекція включала також можливість побачити окремі сцени з фільмів та обговорити їх зі сусідом. Наприкінці професор Скорджі унаочнив свій метод богослов’я фільмів на основі уривків з кінострічок «Хресний батько» (The Godfather), «Проклятий шлях» (Road to Perdition), та «Матч-пойнт» (Match Point). Він майстерно продемонстрував, як ці фільми розкривають тему сили наслідків зла (розплати за гріх), а також можливості їх уникнути – чи то через випадок, чи через благодать. Ці фільми дають різні перспективи на винагороду і покарання, поняття справедливості, а також на надію прорвати ланцюг зла там, де, на перший погляд, воно детермінує все.

Христина Михалюк

Tеги:
Більше