Відбулася ще одна «майстерня слова» - цього разу про св. Мелітона Сардійського Друк

b_250_0_16777215_0___images_stories_podiyi_tymo_1.jpgП’ятого травня відбулися чергові патристичні читання, організовані кафедрою богослов’я. Цього разу «майстерня слова» зібралася довкола постаті св. Мелітона Сардійського, а зокрема заради обговорення перекладу його праці «Про Пасху», над яким працював Тарас Тимо.

Як поділився з нами сам перекладач, «текстище складний, хоч і доволі малий». Допомогти перекладачу зібралися: Уляна Головач, Ростислав Паранько, Максим Тимо, Марія Горяча, Петро Сабат, о. Василь Рудейко, Віктор Жуковський, о. Олег Кіндій, Соломія Тимо, Олег Дудич та інші.

Св. Мелітон, єпископ м. Сарди, належить до маловідомих постатей ранньої Церкви. Втім, за тими скупими свідченнями, що збереглися, можемо сміливо сказати, що у свій час св. Мелітон посідав неабияке місце в розвитку християнського вчення. Про це свідчить, наприклад, Євсевій в «Історії Церкви», де згадує понад двадцять творів Мелітона, серед яких знаходимо догматичні трактати, біблійні коментарі та моральні повчання. На жаль, всі ці твори до наших днів не дійшли.  Втім, на щастя, в 1932 році був віднайдений його унікальний твір «Про Пасху».

Досі триває диспут про те, чим є цей текст. Традиційно його вважали проповіддю – похвальним словом єпископа про Пасху. Зрештою, трудність визначення жанру цього твору полягає також і в тому, що наші способи окреслення різних жанрів інші, ніж у ІІ столітті, як зазначає Тарас Тимо.  За своїм жанровим наповненням цей текст більше нагадує гаґґаду – ритуальну розповідь у єврейській традиції, яку виголошував батько родини, оповідаючи про вихід Ізраїля з Єгипту і встановлення старозавітної Пасхи. Оскільки текст постав у ІІ столітті, він демонструє певне таїнство екзегези – бачення Старого Завіту у новому світлі, надання християнського змісту Христового воскресіння єврейській Пасці. Прикладом може бути шоста строфа твору:

«Бо ж і ягняти зоколення,
і прообразне Пасхи святкування,
і Закону Писання – у Христі Ісусі вміщаються,
через якого все сталося в старому Законі,
а ще більше у новому Слові».

Автор здебільшого користується старозавітними текстами, а також творами євангеліста Йоана. Ще однією унікальністю твору для нас є те, що Мелітон використовує також апокрифічні джерела, зокрема Євангеліє від Петра.

b_680_0_16777215_0___images_stories_podiyi_tymo_2.jpgСам текст відзначається певною ритмічністю, яку Тарас Тимо намагався якнайточніше зберегти в українському варіанті. Традиційно його ділять на 105 строф, що перекладач зумів зберегти також. Втім, як ділився з нами Тарас Тимо, є багато моментів у тексті, які не в силі передати сучасна українська мова, як-от так звані пасивні форми зворотів: «Він Агнець заколюваний… Він є забраний з отари…» (71 строфа). А Уляна Головач наголосила, що саме такими текстами треба «розсовувати» межі української мови. Мовні труднощі виникали також і коли замість грецького слова, за відсутності адекватного слова в українській мові, перекладачеві доводилось використовувати латинський відповідник.

Також не менш вартісним для перекладача було зберегти мелодійність тексту, певну гру слів, повторень (які Тарас Тимо назвав «шедевральними поворотами»). Ось, наприклад:

 

«І жахливе відкрилось видовище:
єгипетські матері простоволосі,
батьки збожеволілі,
страшним голосом голосять по-єгипетськи:
«Нещасні, в одну мить утратили ми дітей, наш
первоплід!»,
і б’ють себе в груди,
сплескуючи руками, немов у танці мертвих» (29 строфа).

Цікаво, що твір «Про Пасху» за змістом можна назвати першою євхаристійною анафорою, хоч і текст має виразну юдео-християнську форму. В тексті чітко описуються певні літургійні дії – звісно, відмінні від сучасних богослужінь, але все ж дуже виразні.

Сам текст викладений неймовірно образно. Зокрема, старозавітна розповідь про смерть первородних дітей єгиптян вимальовує нам картину з унікальними діалогами дітей із смертю; далі – історія гріхопадіння, яка дала початок злу в людському серці – «тиранії підлости та тиранії беззаконня», коли «усяка плоть гріху підпала/ і всяке тіло – смерті», як це сильно окреслено відповідно у 50-ій і 54-ій строфах. А образ невинно заколеного ягняти виразно описує розп’яття Ісуса Христа, який «визволив нас від рабського служіння світові» (67 строфа). Кульмінацією є Христове воскресіння, у якому Він звіщає про себе (102 строфа):

«Я, смерть зруйнував
і ворога переміг,
і Ад потоптав,
і сильного зв’язав,
і людину з висоти небес підняв –
Я».

Отож, дякуємо Тарасу Тиму за те, що дав нам можливість передчасно посмакувати такий прекрасний текст, і чекаємо з нетерпінням його остаточного виходу в світ в антології творів ранніх Отців Церкви.

Юлія Вінтонів

Більше