Запрошення відкрити наново богослов’я Псевдо-Макарія Друк

b_250_0_16777215_0___images_stories_podiyi_macarius_the_great.jpg

Фотогалерея

12 травня відбувся черговий відкритий науковий семінар кафедри богослов’я УКУ, і цього разу доповідала доцент кафедри богослов’я д-р Марія Горяча. Вона привернула увагу до антропологічної проблематики у творах мало вивченого, проте дуже оригінального автора IV-го століття, Псевдо-Макарія.

Доповідачка підготувала цікаву презентацію богословських поглядів цього непересічного автора. Вона зосередилася на таких аспектах: загальна характеристика Макарієвого корпусу, історія дослідження та основні проблеми, ключові антропологічні поняття, а також історія Адама та таїнство душі, у яких ця його антропологія унаочнена, адже історія Адама певним чином інтерналізується в душі кожної людини.

Як зауважила Марія Горяча, Псевдо-Макарій особливо цікавий своєю мовою образів та метафор, відмінною від звичної для греків мови понять і ближчою до семітської ментальності. Особливістю його богослов’я є афективність з акцентом на моралі, а центральним питанням – призначення людини. Марія Горяча висловила розчарування тим, що багато дослідників раннього християнства залишають його поза увагою, мовляв, у нього мало догматики: «Навпаки, по крупинках у нього можна знайти глибоке догматичне богослов’я». Однак, слід визнати, що переважно у своїх гоміліях Макарій апелює до власного духовного досвіду. Це, до речі, може бути дуже доречним методом у сучасному контексті, що характеризується недовірою до великих наративів, а натомість проявляє живу цікавість і відкритість на досвід.

Дослідниця зауважила, що Макарій непослідовний у вжитку своїх понять, у нього відсутні визначення, а тому це, очевидно, може бути проблемою для дослідника. Проте дуже чіткий контекст дозволяє уважному дослідникові розібратися, про що йдеться. Крім того, цікаво, що у процесі текстуального видання редактори дозволяли собі певні редакційні уточнення, аби позбавити Макарія тіні єресей. Щойно наприкінці ХХ століття сталася остаточна реабілітація Макарія від таких підозр.

b_450_0_16777215_0___images_stories_podiyi_seminar_makariy.jpgЗнаходимо в Макарія образи душі і ума, поняття серця-мікрокосмосу, і в цьому вбачаємо переплетення дихотомічної і трихотомічної концепцій людини (скажімо, тіло, душа і «інша душа»).  Проте всі ці схеми не є визначальні у його поглядах. Те, що є визначальним – це холізм Макарія, наголос на єдності тіла і душі, на тому, що вся людина бере участь у освяченні. Душа для нього – це з’єднання душевних сил для поклоніння Богові, і в цьому її схожість до Церкви, яка теж є зібранням для поклоніння Богові. Образ та подоба для нього синоніми, але він говорить про два образи – власний образ людини і небесний образ (присутність слова Божого у людині, що було втрачено після гріхопадіння).

Вчення про гріх у Макарія добре опрацьоване. Він роздумує над причиною зла у світі і бачить її у двох падіннях Сатани. Перше сталося через гордість та бунт проти Бога, після чого Сатана став «виховною палкою» для випробування і конфронтації з Адамом. Друге гріхопадіння відбулося через заздрість до людини та її слави.  Гріх Адама дав початок не просто існуванню гріха у світі, але також і в серці людини, що діє таємно і невгамовно. Гріх позбавляє людину образу Божого, проте в неї залишається свобода і знання (хоч і надприродне знання, властиве Адамові, було втрачено). Тим не менше, свобода після гріхопадіння – це вже інша свобода, вона здетермінована гріхом. Цікаво, що Псевдо-Макарій говорить не про гнів Божий, але про Бога, який плаче над людським гріхом, над тим, що людина відмовилася від Божого благовоління.

На антропологію Макарія, однак, потрібно дивитися з перспективи історії спасіння, тобто визначальним є не так те, що таке людина, як її призначення. Так, у своєму аскетичному вченні Макарій описував досконалість у динамічних термінах – таких, як подорож, ріст. Однак цей християнський письменник твердив, що досконалість, попри наявність певної градації, не дається вповні на землі, тому що досконалий не придатний до служіння.

Есхатологія Макарія теж оригінальна. У його розумінні потойбіччя відсутній будь-який проміжний стан: людина одразу ж після смерті йде або до Бога, або в пекло. Автор також наголошує на соціальному вимірі Небесного Царства.

Подібні твори класиків християнської літератури перших століть стимулюють до роздумів про те, ким є людина і її призначення у світі, а також потягають до глибшого духовного життя та шукання святості.

Христина Михалюк

Більше