Помилка
Відбувся перший відкритий семінар про християнсько-ісламський діалог. Далі буде… Друк

b_0_400_16777215_0___images_stories_nazarenko_1.jpg

Аудіо

Фотогалерея

19 травня відбувся відкритий семінар за участю магістра богословя (УКУ), докторанта Тілбурзького університету Романа Назаренка. Темою було: «Римо-Католицька Церква про міжрелігійні відносини з мусульманами: діалог чи євангелізація?» Як висловився завідувач кафедри Віктор Жуковський: «Це перший семінар, пов'язаний з міжрелігійними відносинами, і цим семінаром плануємо розпочати серію семінарів, а згодом і круглих столів – таких-собі «майданчиків» для міжрелігійного діалогу».

Сам доповідач, Роман Назаренко, зазначив, що його виступ наразі – це радше панорамне представлення, вступні зауваження щодо вчення Католицької Церкви про іслам. Як кримчанин за походженням, Роман знає, що таке відносини з мусульманами (у його випадку кримськими татарами) не з чуток, а з власного досвіду. Це, мабуть, і спонукало його глибше відкрити для себе цю тему, як і Коран та арабську мову, під час написання магістерської роботи в УКУ і закордонних студій в Нідерландах.

Перш ніж говорити про діалог, кожному учаснику діалогу потрібно вповні дотримуватися таких принципів: бути свідомим своєї власної традиції та знати бодай базові речі про традицію партнера діалогу. Важливим є і значення, яке учасники у діалог: він не ставить за мету повне розуміння, а є лише засобом для пізнання партнера у діалозі, не конкурента. «Пізнаючи, ми починаємо хотіти співпрацювати, а не конкурувати. Так відбувається перехід від конфронтації до діалогу», – зауважив Роман Назаренко. Крайністю є також і використання діалогу для прихованої євангелізації, тобто відсутність автентичного зацікавлення у партнері діалогу і використання його виключно для своїй прихованих цілей.

Після з’ясування таких базових речей, доповідач перейшов до опису того, як досвід християнсько-мусульманських відносин, зокрема в час активного поширення ісламу на Захід, стає викликом для Церкви, і як на такі виклики давав відповідь Другий Ватиканський Собор, зокрема у своїх документах Nostra Aetate, Lumen Gentium, Dignitatis Humanae та деяких інших. На цьому Соборі вперше підкреслено автентичні релігійні цінності в ісламі і точки перетину з християнством, як-от віра в одного Бога, пошана до Авраама, Ісуса та Марії, наголос на добрих ділах молитви, посту і милостині тощо.

Так, наприклад, коротка Декларація про ставлення Церкви до нехристиянських релігій Nostra Aetate через ототожнення Церкви і єдиного Божого народу має потенціал відкритості до міжрелігійного діалогу, бо ж поняття «Народ Божий» більш інклюзивне. Однак у цьому документі не було окреслено статус ісламу відносно біблійної традиції, одкровення і статус пророка Мухамеда.

b_400_0_16777215_0___images_stories_nazarenko_2.jpgНавіть документи, які прямо не стосувалися міжрелігійного діалогу, за словами доповідача, проливали світло на деякі його аспекти. Наприклад, Gaudium et Spes, Пастирська конституція Другого Ватиканського Собору про Церкву в сучасному світі, наголошує на тому, якими різними є люди, і як зустрічаються культури в цю епоху глобалізації і стирання кордонів, і що Церква має сприяти обміну тими різними дарами і культурними надбаннями.

Таких прикладів доповідач навів чимало, але цікаво було почути і мусульманський погляд. І він представив його, показавши присутнім витяги з окремих сур Корану, які дуже унаочнюють те, що мусульмани визнають і шанують тяглість між Авраамом, Торою та Євангеліями, і де написано про роль Ісуса і Марії тощо. Для багатьох, хто знайомий з ісламом в його фундаменталістському варіанті (хоча варто зауважити, що фундаменталізм не є автентичною релігійністю), може бути відкриттям те, скільки точок дотику для потенційного взаємозбагачуючого діалогу з християнами можна знайти у священних текстах ісламу.

Останню частину семінару доповідач приділив огляду постсоборового періоду, зокрема діяльності папи Івана Павла ІІ, який зовсім по-новому відкрив міжрелігійний діалог на практиці, що не завжди сприймалося позитивно самими ж католиками, а то й представниками інших релігій.

Чимало питань потребують відповіді у світлі сучасних викликів перед мусульманами та християнами, пов’язаних, зокрема, з активною міграцією мусульман, переслідуваннями християн, діяльністю «ІДІЛ» – ісламської держави Іраку та Леванту, поширенням інших радикальних течій ісламу на деяких теренах тощо. Приклад із непорозумінням навколо «Регенсбурзької лекції» папи Бенедикта ХVI показав, наскільки гостро може боліти вирваний з контексту вислів і як багато чутливих місць в ісламсько-мусульманському діалозі. Сподіваємося, що в УКУ стане традиційним обговорення цих делікатних речей – звісно ж, із повним усвідомленням власної традиції, і зі знанням про особливості інших традицій. Що ж, чекаємо наступних міжрелігійних семінарів.

Христина Михалюк

Більше