Аудіо
Фотогалерея
19 травня відбувся відкритий семінар за участю магістра богослов’я (УКУ), докторанта Тілбурзького університету Романа Назаренка. Темою було: «Римо-Католицька Церква про міжрелігійні відносини з мусульманами: діалог чи євангелізація?» Як висловився завідувач кафедри Віктор Жуковський: «Це перший семінар, пов'язаний з міжрелігійними відносинами, і цим семінаром плануємо розпочати серію семінарів, а згодом і круглих столів – таких-собі «майданчиків» для міжрелігійного діалогу».
Сам доповідач, Роман Назаренко, зазначив, що його виступ наразі – це радше панорамне представлення, вступні зауваження щодо вчення Католицької Церкви про іслам. Як кримчанин за походженням, Роман знає, що таке відносини з мусульманами (у його випадку кримськими татарами) не з чуток, а з власного досвіду. Це, мабуть, і спонукало його глибше відкрити для себе цю тему, як і Коран та арабську мову, під час написання магістерської роботи в УКУ і закордонних студій в Нідерландах.
Перш ніж говорити про діалог, кожному учаснику діалогу потрібно вповні дотримуватися таких принципів: бути свідомим своєї власної традиції та знати бодай базові речі про традицію партнера діалогу. Важливим є і значення, яке учасники у діалог: він не ставить за мету повне розуміння, а є лише засобом для пізнання партнера у діалозі, не конкурента. «Пізнаючи, ми починаємо хотіти співпрацювати, а не конкурувати. Так відбувається перехід від конфронтації до діалогу», – зауважив Роман Назаренко. Крайністю є також і використання діалогу для прихованої євангелізації, тобто відсутність автентичного зацікавлення у партнері діалогу і використання його виключно для своїй прихованих цілей.
Після з’ясування таких базових речей, доповідач перейшов до опису того, як досвід християнсько-мусульманських відносин, зокрема в час активного поширення ісламу на Захід, стає викликом для Церкви, і як на такі виклики давав відповідь Другий Ватиканський Собор, зокрема у своїх документах Nostra Aetate, Lumen Gentium, Dignitatis Humanae та деяких інших. На цьому Соборі вперше підкреслено автентичні релігійні цінності в ісламі і точки перетину з християнством, як-от віра в одного Бога, пошана до Авраама, Ісуса та Марії, наголос на добрих ділах молитви, посту і милостині тощо.
Так, наприклад, коротка Декларація про ставлення Церкви до нехристиянських релігій Nostra Aetate через ототожнення Церкви і єдиного Божого народу має потенціал відкритості до міжрелігійного діалогу, бо ж поняття «Народ Божий» більш інклюзивне. Однак у цьому документі не було окреслено статус ісламу відносно біблійної традиції, одкровення і статус пророка Мухамеда.
Навіть документи, які прямо не стосувалися міжрелігійного діалогу, за словами доповідача, проливали світло на деякі його аспекти. Наприклад, Gaudium et Spes, Пастирська конституція Другого Ватиканського Собору про Церкву в сучасному світі, наголошує на тому, якими різними є люди, і як зустрічаються культури в цю епоху глобалізації і стирання кордонів, і що Церква має сприяти обміну тими різними дарами і культурними надбаннями.
Таких прикладів доповідач навів чимало, але цікаво було почути і мусульманський погляд. І він представив його, показавши присутнім витяги з окремих сур Корану, які дуже унаочнюють те, що мусульмани визнають і шанують тяглість між Авраамом, Торою та Євангеліями, і де написано про роль Ісуса і Марії тощо. Для багатьох, хто знайомий з ісламом в його фундаменталістському варіанті (хоча варто зауважити, що фундаменталізм не є автентичною релігійністю), може бути відкриттям те, скільки точок дотику для потенційного взаємозбагачуючого діалогу з християнами можна знайти у священних текстах ісламу.
Останню частину семінару доповідач приділив огляду постсоборового періоду, зокрема діяльності папи Івана Павла ІІ, який зовсім по-новому відкрив міжрелігійний діалог на практиці, що не завжди сприймалося позитивно самими ж католиками, а то й представниками інших релігій.
Чимало питань потребують відповіді у світлі сучасних викликів перед мусульманами та християнами, пов’язаних, зокрема, з активною міграцією мусульман, переслідуваннями християн, діяльністю «ІДІЛ» – ісламської держави Іраку та Леванту, поширенням інших радикальних течій ісламу на деяких теренах тощо. Приклад із непорозумінням навколо «Регенсбурзької лекції» папи Бенедикта ХVI показав, наскільки гостро може боліти вирваний з контексту вислів і як багато чутливих місць в ісламсько-мусульманському діалозі. Сподіваємося, що в УКУ стане традиційним обговорення цих делікатних речей – звісно ж, із повним усвідомленням власної традиції, і зі знанням про особливості інших традицій. Що ж, чекаємо наступних міжрелігійних семінарів.
Христина Михалюк
|