Фотогалерея

22 березня відбулися патристичні читання, а точніше перекладацька майстерня Першого слова «На святу Пасху та про своє зволікання» Григорія Богослова. Присутні патристи й перекладачі обговорили особливості твору складнощі його перекладу.

Особливо цікавими були місця тексту, що згодом послужили джерелом воскресних стихир. Адже, напевне, багатьом християнам відомі та близькі слова: «Воскресіння день, просвітімось урочистим святом, і один одного обнімімо. Скажімо «браття» і тим, що ненавидять нас, все простімо задля воскресіння…»

Творчість св. Григорія цікава також тим, що святий жив у 4 столітті у період великих викликів, боротьби з єресями та формування Церкви. Без контексту важко зрозуміти походження Слова. Тому с. Ігнатія коротко окреслила основні віхи, які викликали появу цього твору на Пасху 363 року. Відомо, що Григорій був меланхолічною особою, що прагнула усамітнення, заглиблення у молитві, проте його батько був єпископом і по-суті змусив сина прийняти священичі свячення. Тим часом у його єпархії відбуваються неоднозначні події, фактично розкол та бунт. Саме ці події стали основою Слова.

Цікаво, що Григорій не готувався наперед – це було спонтанне слово, і до речі, найкоротше серед усіх його проповідей. Що більше цікаво познайомитися з риторичними прийомами, які використовував Григорій Богослов у своїй проповіді.

Як зазначила перекладач тексту с. Ігнатія, при перекладі треба бути дуже пильним, бо Григорій Богослов – великий майстер риторики, і в його текстах можна відчитати різні шари змісту.

Отже, основна тема Слова – примирення. Примирення себе і громади, себе і батька, громади між собою. Говорячи про воскресіння, промовець заторкує теми жертви та плоду, який обов’язково має народитися з цієї жертви. А основним месиджем слова, на думку перекладача, є архетип образу та подоби Божої в людині в контексті божественного плану спасіння.

Цікавою була дискусія навколо питання, чи варто залишати грецизми, чи все ж таки шукати українізований варіант того чи іншого слова (наприклад, чи вживати «тиранія», чи все-таки «насильство»). Виявилося, що лише одна стратегія – або цілковитої «українізації», або ж залишання грецизмів незмінними завжди – може не бути достатньо гнучкою для кожної перекладацької ситуації, особливо якщо ідеться про багатозначне грецьке слово.

Йшлося також про те, чи варто синхронізувати Слово з відомими літургійними текстами, чи все таки будувати переклад ближче до оригінального значення. Однозначно відповісти тут не можна. Тому це вимагає перекладацького «відчуття конкретної ситуації».

Стаття з вебсайту Філософсько-богословського факультету УКУ (theological.ucu.edu.ua)