Помилка
П’ятий модуль сертифікатної програми УКУ в Одесі: теми війни, медіакомунікацій та лідерства Друк

У суботу, 25 березня відбувся п’ятий модуль сертифікатної програми «Християнин перед суспільними викликами часу» - ініціатива кафедри богослов’я УКУ в Одесі. Протягом дня учасники обговорювали питання гібридної війни в Україні та світі, аналізували можливі шляхи примирення, розглядали особливості участі Церкви та її ролі в сучасних українських медіа. Завершенням продуктивної праці був тренінг «Моральне лідерство: стань тим, ким ти є». Спікерами п’ятого модуля стали військовий капелан УГКЦ о. Андрій Зелінський, ТІ, релігійний журналіст та дослідниця нових медій Юліана Лавриш і Олександр Доброєр, директор ГО «Європейський інститут соціальних комунікацій».

b_650_0_16777215_0___images_stories_img_1303-1.jpg

На цей раз модуль відбувався у Вірменському культурному центрі. Перед початком до учасників та організаторів із вітальним словом звернувся о. Абгар Глчан, настоятель вірменського храму св. Григорія Просвітителя. Отець коротко розповів про історію поширення християнства у Вірменії та про діяльність сучасної вірменської спільноти в Одесі, наголошуючи, що двері вірменського храму завжди відкриті для всіх конфесій та вірних, для тих, хто шукає Бога у своєму житті, незалежно від того, як довго тривають ці пошуки чи як далеко вони зайшли.

«Війна, мир і примирення: теорія і практика» - такою була назва лекції о. Андрія Зелінського, котрий виступив перед аудиторію не тільки як військовий капелан, але й як політолог, що займається вивченням особливостей гібридної війни на території України уже протягом останніх п’ятьох років.

b_650_0_16777215_0___images_stories_img_1320.jpgОтець Андрій, описавши український фронт як польовий, так й інформаційний, запропонував деякі шляхи вирішення ситуації, що склалася: «Слово – це сьогодні сильніша зброя, ніж куля, яка почала і закінчить війну, адже остаточним кінцем мусить завжди бути остаточна і конструктивна політична домовленість. Існує таке риторичне запитання: як знищити державу – пострілом танка чи руйнуванням економіки? Це принципи, за якими діє гібридна війна, в стані якої зараз перебуває не тільки Україна, але й увесь світ. І щоб подолати цю війну, потрібно сконцентрувати свої дії не на руйнації цієї системи у відповідь, а у створенні більш ефективної системи, яка могла б замінити попередню. Нову Україну «Новою поштою» ніхто не пришле! Мусимо творити вербальні канали для подолання конфлікту, більше обговорювати ці проблеми у середовищах, які готові втілювати зміни та генерувати конкретні ідеї. І тут необхідно завжди пам’ятати, що є люди, які дорого заплатили за цей мир, що ми маємо здобути. Ми іноді занадто легко піддаємося агресії, але ж останньою зажди повинна бути любов. Кожен із нас, усі повинні працювати над собою, щоб стати «людьми надії», для яких любов – це не звичайний сентимент, а конкретні дії кожного дня,; це вміння ділитися і матеріальними речами, і миром, що всередині нас».

b_650_0_16777215_0___images_stories_img_1350.jpg

У продовження попередньої теми Юліана Лавриш розповіла про засоби інформаційної війни, в яку втягують, або в якій свідомо беруть участь представниками певних релігійних середовищ. Присутні дізналися про маніпулятивні практики традиційних та нових медіа, про теорію «нового порядку денного», який визначає редакційну політику певного ЗМІ, а отже – у певному руслі формує думку реципієнта. Водночас порушили тему участі Церкви в сучасному медійному просторі, зокрема – чи можуть парафії, священики мати власні аккаунти у різних соцмережах, наскільки виправданими можуть бути онлайн-трансляції богослужінь чи духовні розмови в онлайн-режимі тощо. Власне, на думку Юліани Лавриш, такий вид активності Церкви можна окреслити як «місіонерство в онлайн-просторі, що радше розширює можливості зустрічі з Богом для певної категорії людей, проте аж ніяк не виключає необхідності живої участі в Літургії і таїнствах Церкви.

«Сьогодні людство має безліч викликів, частина з яких створена соціальними мережами, де люди часом будують віртуальний світ, де вони живуть так, як хотіли б, не приймаючи реальності офлайн. Це тріщина особистості, яка вказує на виклик самотності. Натомість участь Церкви в цьому онлайн-просторі може допомогти людині, яка вже загубила себе там. Адже мета Церкви в соцмережах не просто казати, що ми є, але змінювати і вдосконалювати простір довкола, провадити до позитивних реформ шляхом вказування людині на цінності її життя», - підсумувала Юліана Лавриш.

b_650_0_16777215_0___images_stories_img_1377.jpg

У другій частині модуля учасники вправлялися у методах персоналістичної та міжособистісної психології, які могли б стати у пригоді на шляху до створення та втілення власних «Проектів змін», які є завданням і водночас підсумковою роботою цієї сертифікатної програми. Олександр Доброєр, базуючись на різних дослідженнях з мистецтва лідерства та ефективної організації роботи, розповів про визначення місії/завдання людини за допомогою усвідомлення власних талантів та приведення їх в дію, навів приклади користі від т. зв. медитації «байдикування» або практики тиші протягом дня. Тренер наголосив, що успішність будь-якої справи залежить від того, наскільки вона спрямована на служіння людям і світу загалом, адже в основі кожного людського покликання лежить саме принцип філантропії-служіння. Головним уроком цього тренінгу було усвідомлення того, що успішність лідера прямо пропорційно залежить від рівня довіри, який, у свою чергу, здобувається філантропічним служінням, що водночас розкриває реальні таланти лідера, а не штучні ролі, котрі він може завчити для більш швидкого нагромадження капіталу.

Презентації і захист «Проектів змін» учасників сертифікатної програми відбудуться 8 квітня. Для відстеження більш детальної інформації щодо програми та попередніх модулів: сайт кафедри богослов’я УКУ та ФБ-сторінка Програми.

Більше