Час визнати, що в Україні вчинені найстрашніші міжнародні злочини у ХХІ столітті! Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_podiyi_photo1648997498.jpegВщент зруйновані вулиці і сотні загиблих беззбройних мирних мешканців – такими є реалії звільнених від російських військ міст на Київщині, зокрема Бучі та Ірпеня. Якщо дивитися на події в часі окупації російськими солдатами передмість Києва, як окремий епізод, то це без сумніву воєнні злочини за міжнародним та українським правом. Однак, якщо розглянути це в контексті “остаточного вирішення українського питання” на фоні всіх дій рф проти України за останні 8 років, то, може, зараз саме час поставити питання про можливість застосування концепції геноциду до оцінки того, що відбувається в Україні?

Хто та на яких підставах понесе відповідальність за нелюдські злочини російських окупантів – розповіли викладач Школи права УКУ, адвокат Андрій Костюк та керівниця Школи права УКУ Світлана Хилюк.

Андрій Костюк зазначає, що в нелюдських злочинах російських військових криється глибоко кримінальна психологія, яка тягнеться століттями в їхньому суспільстві. Вона вихована на ГУЛАГівських радянських звичаях. За його словами, тридцять років по тому змінилося пострадянське покоління, але не звичаї. І тоді, коли йде загострення будь-чого, а в нашій ситуації – війна, це колективне несвідоме піднімається на поверхню і починає заливати очі конкретним людям, що чинять ці звірства і в такий спосіб показують свою владу, ненависть, жадібність.

Пряма мова Андрія Костюка, сенатора Українського католицького університету, викладача  Школи права УКУ, адвоката, керуючого партнера АО “KPLT”:

Армії є різні і війну вони також ведуть у різний спосіб. Те, як це робить росія свідчить про світоглядні основи, які вона сповідує – жорстокість, нелюдське ставлення до всіх, хто не є всередині тієї військової групи. Ці дії свідчать про суспільство в цілому, бо в основі їхньої цивілізації, щоб не говорили і чим би не прикривалися, лежить зневага до гідності іншого та глибоко рабська тиранічна психологія: ти є тираном, рабом, або одним і іншим одночасно. Тобто ти є рабом по відношенню до того, хто стоїть над тобою і тираном до інших, яких розглядаєш як бидло, рабів. Що власне і сталося з цивільними людьми зі звільнених київських областей, які попавши у пряму залежність росіян, були вбиті, зґвалтовані. Бажання росіян щодо рабського самоствердження через жорстокість, нищення всього на своєму шляху, включно з життям іншої людини, є травмою суспільства, яка не буде вилікувана, допоки не відбудеться щось на зразок колективного покаяння чи справді денацифікації країни.

Сьогодні кожен може побачити злочини проти мирного українського населення, відкривши в інтернеті фотогалерею за запитом “Буча, 3 квітня”. Реакцією на такі світлини повинні бути конкретні дії.

Кожен повинен робити, що може аби зупинити це свавілля, бо інакше він стає лише німим спостерігачем. А, якщо хтось у непрямий спосіб продовжує купувати нафту, вугілля, газ, за кошти з яких потім виплачують заробітну плату людям, що скоюють такі злочини, то вони стають співучасниками злочину. У цій ситуації Європейський Союз та інші покупці енергоресурсів росії вже не можуть сказати, що вони просто торгують, що потрібно розділяти економіку і політику. Адже в ті економічні ресурси, які вони постачають агресору, напряму використовуються для геноциду українського народу. Тому для того, щоб не бути співучасником злочину потрібно не лише відмежовуватися на словах, й а на ділі припиняти будь-які стосунки з росією-агресором.

Пряма мова Світлани Хилюк, к.ю.н., доцентки, завідувачки кафедри теорії права та прав людини в УКУ:

Звільнення передмість Києва унаочнило звірства армії рф та підконтрольних їм збройних формувань. З правової точки зору вбивства, викрадення, катування, зґвалтування цивільного населення в умовах міжнародного збройного конфлікту є діяннями кримінально-караними як на міжнародному, так і на національному рівнях.

За Римським статутом Міжнародного кримінального суду, такі діяння можуть бути оцінені як воєнні (не плутати з військовими) злочини та/або злочини проти людяності. Вони не мають строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і все частіше на них поширюється універсальна юрисдикція (тобто, що за вчиненні на території однієї країни злочини особа може бути притягнута до відповідальності на території іншої країни).

Україна досі не ратифікувала Римський статут, однак визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду за спеціальною заявою. Тому з 21.11.2013 юрисдикція МКС поширюється на територію України (включно з окупованими Кримом та Донбасом) в частині воєнних злочинів та злочинів проти людяності. Це означає, що за міжнародним кримінальним правом, повинні бути покарані особи, які досягли 18-річного віку і безпосередньо вчиняли відповідні діяння, сприяли їхньому вчиненню, схиляли до їхнього вчинення тощо, а також командири, які не припинили вчинення злочинних дій щодо цивільного населення. Тут треба бути свідомим, що з огляду на масовість вчинення злочинних дій проти цивільного населення, малоймовірно, що діяння всіх військовослужбовців рф будуть розглядатися в Гаазі. Основний тягар притягнення винних до кримінальної відповідальності ляже на плечі національних судів.

За чинним Кримінальним кодексом України, те, що ми побачили на території звільнених від російської окупації міст може кваліфікуватися за ст. 438 «Порушення законів та звичаїв війни», що карається в т.ч. довічним позбавленням волі. Цей злочин також не має строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Разом з тим, українські правники небезпідставно дорікають, що чинна редакція ст. 438 КК України не охоплює всі можливі суспільно-небезпечні діяння проти цивільного населення з боку представників держави-агресора. Тому був підготований законопроєкт № 2689, який передбачає системну імплементацію норм міжнародного кримінального та гуманітарного права в українське кримінальне законодавство. Цей законопроєкт був прийнятий ВР України та 07.06.2021 переданий на підпис Президенту України, де й досі перебуває.

Знущання, яких зазнали мешканці Бучі та інших українських міст від російських окупантів, становлять порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема ст. 2 «Право на життя», ст. 3 «Заборона катувань» тощо. Це відкриває можливість для захисту порушених прав, в т.ч. й у Європейському суді з прав людини. Попри вихід зі складу Ради Європи, рф несе відповідальність за порушення Конвенції, вчинені до 16 вересня 2022 року.

У цей момент критично важливо задокументувати всі злодіяння російських військ, з тим, щоб в майбутньому максимально ефективно задіяти всі можливі – міжнародні та національні – механізми захисту порушених прав.

Джерело: ucu.edu.ua

Tеги:
Більше