Передумови заснування

Кафедра богослов’я Українського католицького університету успадкувала і продовжує наукову діяльність Греко-Католицької Богословської Академії, яку створив у 1928-1929 роках у Львові Митрополит Андрей Шептицький, а очолив її перший ректор о. Йосиф Сліпий.

Богословське навчання в різні історичні періоди мало свої форми. Впродовж перших віків християнства його вираженням могли бути послання авторитетних християн, проповіді, зокрема катехитичного характеру, коментарі на біблійні книги тощо. Упродовж ІІ-ІІІ століття засновані відомі богословські школи (Олександрія, Антіохія, Кесарія Палестинська, Едесса), а у середньовіччі на Заході виникли школи й університети, де почали вивчати богослов’я як науку. У відповідь на виклик протестантської Реформації та католицької Контрреформації постали також перші українські богословські навчальні заклади, зокрема в Острозі та Львові, які суттєво вплинули на релігійно-культурне відродження України наприкінці XVI століття. Після Берестейської Унії в умовах церковного поділу та міжконфесійної конфронтації склалися різні умови для розвитку освіти та богослов’я в обох вітках Київської Церкви. Для Православної Церкви період XVII століття виявився надзвичайно плідним, зокрема завдяки реформам Петра Могили та діяльності його дітища – Києво-Могилянської Академії. Богословський синтез між Сходом і Заходом, загальна відкритість до «вільних наук», готовність впроваджувати богослов’я в культуру, а культуру в богослов’я сприяли тому, що Академія стала інтелектуальним центром усього східного християнства.

Спроби Унійної Церкви розвинути власне шкільництво в цей період не були вдалими, і лише окремі духовні особи могли навчатися в католицьких університетах та папських колегіях. За умов посттридентського уніформізму та постійної нестачі національних інтелектуальних сил виникає традиція покладатися на чужі навчальні та наукові установи, на чужі сили й уми, традиція, яка, міцно та надовго вкоренилася в Церкві, плодами якої стали латинізація й культурна полонізація.

Австрійський період

Позитивні зміни в українській богословській освіті відбулися щойно наприкінці XVIII століття. 1772 року, після першого поділу Речі Посполитої, територію західноукраїнських земель, Галичину і Буковину, було приєднано до Австрійської імперії. Реформи наприкінці XVIII століття в імперії, зокрема в галузі освіти, дали можливість Греко-Католицькій Церкві розвинути власне шкільництво. Для покращення рівня освіти уніатського духовенства за сприяння австрійської влади у 1774 році було засновано Королівську греко-католицьку Ґенеральну Семінарію у Відні при [храмі] св. Варвари (Regium generale Seminarium Graeco-Catholicum Viennae ad Sanctam Barbaram). У щоденному вжитку, а потім і офіційно була прийнята скорочена назва Барбареум (Barbareum). 1783 року цю семінарію перенесено до Львова, де засновано Ґенеральну Духовну Семінарію, у якій продовжували свої студії студенти Барбареум, родом з Галичини. Вона стала для Галичини й українського народу, розсіяного поза її межами, храмом богословських студій та осередком відродження. Праця в Духовній Семінарії зосереджувалася над поглибленням богословських студій, обрядів, церковного співу й духовного життя. Десятилітнє існування Барбареум мало велике значення для Греко-Католицької Церкви, бо з рядів випускників тієї семінарії згодом вийшло 6 єпископів, 16 крилошан, 10 професорів університету чи єпархіальних семінарій, 8 ректорів семінарій і 8 письменників.

1784 року у Львові було засновано університет з чотирма відділами, до якого належав і богословський факультет. Півтора століття семінаристи навчались на філософському й богословському факультетах Львівського університету, хоча і в цьому навчальному закладі не було змоги відродити й плекати традиції київського християнства.
У XX столітті організація богословської освіти Української Греко-Католицької Церкви зазнала відчутних змін. Митрополит Андрей Шептицький у 1905 році зробив першу спробу створити у Львові вищу богословську школу з правом надавання докторату. Лихоліття Першої світової війни і несприятливі політичні обставини того часу перешкодили здійсненню цього задуму. 1913 року імператор видав декрет про заснування Українського університету у Львові з 1 вересня 1916 року. Через війну заснування університету було відкладено. Спонукою до активізації розбудови української вищої школи в Галичині були дії польських властей. Так  1918 року в руслі загальної політики полонізації у Львівському університеті були закриті українські кафедри, звільнено багатьох професорів-українців, посилився тиск церковної латинізації. Поляки зайняли ворожу позицію щодо організації у Львові Українського університету. Таємний Український університет, який став тимчасовим пристановищем для українських професорів і студентів, був насильно ліквідований 1925 року. В цьому контексті митрополит Андрей Шептицький виступив з ініціативою створення вищої богословської школи.

Богословська Академія

Митрополит Андрей Шептицький, бачачи глибоку потребу власного університету і користуючись митрополичими правами, 23 лютого 1928 року затвердив статути Богословської Академії і заснував Українську Богословську Академію з перспективою переорганізації її в Український Католицький Університет. З цієї нагоди митрополит видав грамоту, в якій зазначив, що засновує Богословську Академію як найпевнішу підвалину духовного відродження Українського Народу та приготування Української Церкви до сповнення великої грядущої місії у Христовому Винограднику на Українській Землі та серед народів Східної Європи, спрагнених Божої Правди. Богословська Академія – це переємниця традиції Духовної Семінарії, заснованої у Відні 1774 року. Організатором і ректором Академії митрополит Андрей призначив  о. д-ра Йосифа Сліпого.

Урочисте відкриття Академії відбулося 6 жовтня 1929 року. На відкритті митрополит Андрей зазначив, що потреба заснування високої богословської школи випливає з післанництва України на Сході, що мало сприяти зближенню між Церквами Сходу та Заходу. Митрополит звернув увагу, що слід вивчати догматичні, обрядові, правничі та історичні аспекти Української Церкви. Історичною правдою, опертою на солідних наукових підставах, митрополит Андрей прагнув добитися достойного місця Української Католицької Церкви у Вселенській Церкві.

На відкритті Академії слово виголосив новопризначений ректор о. д-р Йосиф Сліпий. Він наголосив, що Богословська Академія є високою національною цінністю, бо відкриває найвищі правди народові, виховує його провідників, дає йому тверезість і рівновагу духа, ширину думки і вчить, як у всіх умовах зберегти себе з честю і в достойний спосіб.  Академія мала стати виховницею народу. Найперше завдання Академії полягає у піднесенні наукового рівня духовенства.

Оскільки початок існування Академії був дуже важкий з огляду на матеріальну скруту і брак професорів, засновано лише богословський факультет. У міру розвитку Богословської Академії і зростання кількості професорів, митрополит Андрей  1932 року засновує окремий філософський факультет. По кількох роках Богословська Академія переборола всі труднощі й перепони, закріпила і поглибила власну організацію та згуртувала найкращі богословські і світські наукові сили, зуміла витворити правдиву наукову атмосферу і розбудити науковий інтерес серед членів професорської колегії і слухачів. За 10 років існування Академія значно розвинулася і розрослася: відкрито нові факультети, кафедри, професорський склад збільшився до 40 осіб, розвинулась видавнича справа, сформувалася бібліотека. З’явилися видання Богословського Наукового Товариства при Богословської Академії: «Богословія», «Нива», «Дзвони», «Мета». Об'єднавши довкола себе провідні кола західноукраїнської інтелігенції, Академія стала центром українського наукового життя. На теренах тодішньої Польщі це був єдиний вищий український навчальний заклад. Від самого заснування Богословська Академія намагалася впроваджувати східні перспективи, розвивати інкультурацію богослов'я, хоча межі для подібних ініціатив у Католицькій Церкві, включно аж до II Ватиканського Собору, були доволі вузькі. 1939 року Академія оформила правничий відділ і перетворилася в Український Католицький Університет.

Період окупації

Після приходу в Галичину радянських військ у вересні 1939 року Академію було закрито, а студентів репресовано. Радянська влада заборонила друкувати праці і статті на богословські теми. Внаслідок німецького бомбардування 15 вересня 1939 року зруйновано академічну церкву Святого Духа і бібліотеку.
Під час німецької окупації ситуація не набагато покращилася. В Академії, хоч і з невеликим професорським складом, відновилося навчання. У вересні 1941 року Богословська Академія почала свій академічний рік. Відновлено також Богословське Наукове Товариство. Богословську Академію знову очолив ректор Йосиф Сліпий, деканом богословського відділу було обрано о. д-ра Ярослава Левицького, а продеканом – о. д-ра Василя Лабу. 1942 року Римський Апостольський престол навіть дозволив Академії створити аспірантуру. З 500 студентів, які навчалися у 1941-1944 роках, лише 60 отримали дипломи.

1944 року до Львова повертається радянська влада. Весною 1945 року Богословська Академія була остаточно закрита. Значна кількість випускників та професорів Академії – в тому числі багатолітній ректор, а після смерті митрополита Андрея глава УГКЦ Йосиф Сліпий – опинилися в сибірському ГУЛАГу. Багато професорів та випускників Української Богословської Академії емігрували. Однак Церква вижила в катакомбах: таємно вели свою душпастирську працю єпископи і священики, діяли монастирі, підпільно вчилися семінаристи. Професорами і духовними наставниками в цій ситуації переважно виступали колишні викладачі й випускники Академії.

Період еміграції

Щоб вирішити складну ситуацію з богословською освітою для греко-католиків, які опинилися в еміграції, вдалося організувати Українську Католицьку Духовну семінарію в Німеччині (Гіршберг, Баварія). Від самого початку семінарію очолив о. мітрат Василь Лаба, потім передав ректорат о. Олександрові Малиновському.  24 квітня 1948 році семінарія переселилася з Німеччини до Голландії (Кулемборґ). Була зліквідована 1950 року.

1963 року після 18 років ув’язнень і таборів до Риму приїхав глава УГКЦ Йосиф Сліпий. Відразу після прибуття до Риму він взявся за справу відбудови Церкви й університету. На Вселенському Соборі Йосиф Сліпий представив акт про піднесення Києво-Галицької Митрополії з осідком у Львові до гідності патріархії та 8 грудня 1963 року він видав грамоту про заснування у Римі Українського Католицького Університету ім. св. Климентія Папи Римського. Цими двома актами Митрополит Сліпий мав на меті усамостійнити Українську Католицьку Церкву та заснувати в столиці християнського світу академічну наукову установу, ведену східними християнами в дусі традицій київського християнства. Завданням Університету було пізнавати християнський світогляд українського народу і світогляд цілого Сходу, до якого він належить, зібрати і закріпити це знання у книгах. Блаженніший Йосиф досконало бачив прогалини в сучасній духовній культурі і розумів, що направити їх можуть лише рідні духовні і світські люди, виховані у своїй рідній християнській школі й у своєму рідному дусі. Ця школа мала продовжувати ідеї, які плекала Богословська Академія у Львові. Будова Університету розпочалася 1964 року, а закінчилася в основному 1966 року, так що 2 жовтня 1966 року відбулося посвячення Університету. В цей період, окрім церковних книг і молитвенників, видано понад сотню цінних праць. Продовжувалося видання журналів «Богословія», «Нива», «Дзвони».

Патріарх Сліпий організовував також філії УКУ (в Буенос Айресі, Чікаґо, Вашінґтоні, Філядельфій, Торонто, Лондоні) для потреб Української Церкви і народу з метою збереження обряду і почуття ідентичності.

Трохи згодом Патріарх заснував Колегію Святої Софії. Цими діями Йосиф Сліпий продемонстрував глибоку віру в те, що Україна відродиться і що до цієї грядущої реальності треба готуватися. Студенти УКУ та Колегії Св. Софії під духовною опікою Патріарха Йосифа думали про те, що Церква потребує свого богослов’я, свого підходу до богословлення, потребує мати свою науково-навчальну інституцію. Вже у 70-80-х роках українські семінаристи, що навчалися у Римі, замислювалися над перспективою створення українського католицького богословського факультету, розробляли відповідні навчальні програми, які б відповідали потребам нашої Церкви.

Відновлення

1992 року з благословення Глави УГКЦ Верховного Архиєпископа Мирослава Івана Кардинала Любачівського була створена комісія у справі відновлення Богословської Академії. 1994 року Львівський Синод єпископів проголосував за відновлення ЛБА. У вересні цього ж року Академія була офіційно відкрита. 1994 року діяльність згаданої Академії було відновлено під назвою «Львівська Богословська Академія» (ЛБА).

Після відкриття Академії 1994 року, прийому студентів та перших двох років навчання керівництво ЛБА розпочало працю над її акредитацією. А вже 1998 року ЛБА здобула визнання Конгрегації Католицької Освіти. Диплом бакалавра богослов’я, який отримали перші випускники Академії 1999 року, визнають усі католицькі і багато некатолицьких навчальних закладів світу. Першим ректором відновленої ЛБА був о. д-р Михайло Димид. У 2000 році його наступником став о. д-р Борис Ґудзяк, якого у 2002 році рішенням Фонду св. Климентія і було призначено на посаду першого ректора УКУ.

Заснування кафедри богослов’я

Заснування Українського католицького університету (УКУ) в Україні, що відбулося 28 червня 2002 року, вінчало собою майже столітні зусилля і прагнення Української Греко-Католицької Церкви та українських науковців створити вищий навчальний заклад, який виростав би на ґрунті християнської духовності, культури та світогляду і став би освітнім та науковим центром загального значення, а також місцем екуменічного діалогу й порозуміння в Україні.

2 лютого 2004 року  був створений Центр богословських студій УКУ. Керівником центру був о. д-р Святослав Шевчук. На основі Центру богословських студій 13 березня 2006 року створено кафедру богослов’я УКУ.  О. д-р Святослав Шевчук з 1 жовтня 2007 р. до 1 липня 2009 р. займав посаду доцента кафедри богослов’я. Першим завідувачем кафедри був д-р Михайло Петрович (з 1 квітня 2006 року по 1 лютого 2009 року). З 2 лютого 2009 року по 31 липня 2009 року виконуючим обов’язки завідувача кафедри богослов’я був о. Тарас Барщевський. З 5 жовтня 2009 року по 31 липня 2010 року завідувачем кафедри богослов’я був о. д-р Ігор Бойко. З 18 січня 2011 року завідувачем кафедри був канд. філос. наук Віктор Жуковський, з грудня 2011 - д.ф.н.професор Віктор Єленський. З 23 квітня 2014 в.о. завідувача був Віктор Жуковський, який з 8 травня 2015 дотепер є завідувачем кафедри богослов'я.