Помилка
Митрополит Андрей Шептицький Друк

b_250_0_16777215_0___images_stories_pokrovyteli_sheptyckyj.jpgДати з життя


29 липня 1865 р. – народився в с. Прилбичі Яворівського повіту, що на Львівщині, в сім’ї графа Івана та графині Софії з роду Фредрів-Шептицьких. Андрей (хресні імена: Роман Марія Олександер) Шептицький – Митрополит Галицький, архиєпископ Львівський, єпископ Кам’янець-Подільський, нащадок Київсько-Галицьких митрополитів Лева й Атанасія Шептицьких, видатний церковний, культурний і громадський діяч.

1875 р. – розпочинає навчання в гімназії Франца-Йосифа І у Львові.

17 травня 1876 р. – приймає перше св. Причастя в монастирській церкві оо. Бернардинів св. Андрея у Львові.

11 червня 1883 р. – закінчує з відзнакою Краківську гімназію св. Анни;

Червень 1883 р. – разом із батьком, графом Іваном, відвідує резиденцію греко-католицьких митрополитів в Уневі (неподалік від Перемишлян на Львівщині), де зберігалися цінні пам’ятки предків роду Шептицьких.

Жовтень 1883 р. – служба в І австрійському полку уланів у Кракові.

8 січня 1884 р. – захворів на скарлатину.

22 червня 1884 р.– звільнений із військової служби.

1884-1887 рр. – навчання на теологічному та юридичному факультетах Вроцлавського і Краківського університетів.

Квітень 1886 р. – виїхав до Рима (мешкав на вул. Вія Сікстіна, 75а), знайомство з кард. Мечиславом Ледоховським і архиєпископом Йосифом Сембратовичем, відвідував лекції богословів.

9 квітня 1886 р. – присутній на Літургії св. Отця Льва ХІІІ, після якої був уперше представлений Папі, котрий благословив його намір вступити до Чину св. Василія Великого.

Грудень 1886 р. – подорожує до Москви. Відвідує Троїцьку Лавру; знайомиться з визначним російським філософом-богословом Владіміром Соловйовим, який був прихильником об’єднання Східних Церков із Римом і сам прийняв католицьке віросповідання в 1896 р.

1 листопада 1887 р. – подорожує до Києва. Відвідує Києво-Печерську Лавру, монастирі; знайомиться з проф. історії університету св. Володимира В.Антоновичем, який на згадку подарував йому “Історичні пісні українського народу”.

Січень-березень 1888 р. – перебуваючи в Італії, відвідав Рим, Неаполь, Помпеї та монастир оо. Бенедиктинців у Монте Кассіно, де затримався, щоби вивчати “Правила” св. Бенедикта.

24 березня 1888 р. – разом із матір’ю, графинею Софією Фредро, присутній на святкуванні ювілею 50-ліття священства Папи Льва ХІІІ в Римі; вдруге прийнятий на аудієнції у Св. Отця.

19 травня 1888 р. – отримує титул доктора права Ягеллонського університету у Кракові.

28 травня 1888 р. – у 23-літньому віці вступив до василіянського монастиря в Добромилі, де знаходився новіціят ЧСВВ.

2 червня 1888 р. – прийнятий до новіціяту Добромильського монастиря ЧСВВ.

1 липня 1888 р. – під час облечин отримує ім’я Андрей.

1888-1890 рр. – навчання на юридичному факультеті в Мюнхені та філософському – у Відні.

1890 р. – навчання в Єзуїтській колегії у Кракові.

1891 р. – подорож на Буковину.

13 серпня 1892 р. – відбувши триденні реколекції, склав перші монаші обітниці у Христинопільському монастирі ЧСВВ;

22 серпня – ієрейські свячення в Перемишлі з рук єпископа Юліяна Пелеша.

3 вересня 1892 р. – одержує Тайну Священства з рук Перемишльського єпископа Юліяна Пелеша, богослова, історика Церкви.

11 вересня 1892 р. – відправив першу службу Божу в парафіяльній церкві родинного села Прилбичі.

1893 р. – учитель новаків у Добромильському монастирі.

1895 р. – дорадник настоятеля в Добромильському монастирі, учитель грецької мови.

22 червня 1896 р. – ігумен монастиря св. Онуфрія у Львові; початок широкої душпастирської праці в Галичині та на Буковині.

1 травня 1897 р. – спільно з о. Платонідом Філясом (ЧСВВ) засновує видання релігійного часопису “Місіонар” у Жовкві.

Травень 1897 р. – призначений кардиналом Сильвестром Сембратовичом візитатором Згромадження Сестер Служебниць (СНДМ) і всіх василіянських жіночих монастирів; бере участь у реформах жіночих монаших спільнот.

26 серпня 1898 р. – професор богослов’я та моральної догматики у Христинопільському монастирі ЧСВВ.

2 лютого 1899 р. – у 34-літньому віці іменований цісарем Францом Йосифом на єпископа Станиславівського.

19 червня 1899 р. – іменований Папою Львом ХІІІ на Станиславівського єпископа.

2 серпня 1899 р. – два Пастирські послання до вірних Станиславівської єпархії: “Перше слово Пастиря” та “Наша Програма”.

17 вересня 1899 р. – консекрований в архикатедрі св. Юра Митрополитом Юліяном Куїловським.

24 вересня 1899 р. – інтронізація в кафедральній церкві Станиславова.

14-15 лютого 1900 р. – відвідав українську гімназію в Коломиї.

29 жовтня 1900 р. – отримав од Папи Льва ХІІІ повідомлення про призначення його Митрополитом Галицьким, архієпископом Львівським, єпископом Кам’янець-Подільським.

31 жовтня 1900 р. – розпорядження цісаря Франца Йосифа про номінацію Андрея Шептицького на митрополичий престол у Львові.

20 листопада 1900 р. – Пастирський лист до вірних Буковини та Станиславівської єпархії “Правдива віра”.

21 листопада 1900 р. – Пастирський лист “До моїх любих гуцулів”.

1 грудня 1900 р. – Пастирський лист “На грані двох віків”.

17 грудня 1900 р. – Папа Лев ХІІІ іменує єпископа Андрея Митрополитом Галицьким, архієпископом Львівським, єпископом Кам’янець-Подільським.

17 січня 1901 р. – урочиста інтронізація Андрея Шептицького в соборі святого Юра у Львові на Митрополита Галицького, архиєпископа Львівського, єпископа Кам’янець-Подільського;
- Пастирське послання до духовенства та вірних “Найбільша Заповідь”;
- Пастирське послання до духовенства “Про достоїнство та обов’язки священиків”.

27 січня 1901 р. – Пастирське послання до вірних “Про Церкву”.

9 лютого 1901 р. – Послання “До української інтелігенції”.

3 березня 1901 р. – Пастирське послання “Про покаяння”.

1 вересня 1901 р. – розпорядження про важливість охорони та збереження пам’яток мистецтва.

17 січня 1902 р. – під час аудієнції у цісаря Франца Йосифа порушує питання про відкриття українського університету; проводить переговори в тій справі з українськими послами Юліяном Романчуком і Олександром Барвінським.

28 липня 1902 р. – Пастирський лист “Про місії і духовні вправи”.

Жовтень-листопад 1902 р. – відвідує українські греко-католицькі парафії у Боснії, що на околицях Прнявора та Банялуки.

Осінь 1902 р. – купує посілість у місцевості Камениця (Боснія), де згодом збудували церкву та монастир монахів Студійського Уставу.

2 січня 1903 р. – обраний членом австрійської Палати Панів: фінансує будівництво першої української лікарні у Львові – Народної лічниці.

5 липня 1903 р. – перша поїздка до Велеграда (Моравія) – давнього центру святих Кирила та Методія, де згодом був ініціатором відомих Велеградських Конгресів (1907-1927). Бере участь у Велеградському (Моравія) з’їзді, присвяченому 1000-літтю приходу на слов’янські землі святих Кирила та Методія.

10 вересня 1903 р. – освячує наріжний камінь під дім дяківської бурси у Львові, що будувалася на його кошти на вул. Петра Скарги.

22 вересня 1903 р. – відкриття Народної лічниці у Львові, яка у 30-их роках була перейменована на Український шпиталь ім. Митрополита А.Шептицького.

17 квітня 1904 р. – у Прилбичах помирає матір Митрополита Андрея – графиня Софія Шептицька з роду Фредрів.

2 травня 1904 р. – Пастирське послання “О квестії соціальній”, у якому розглядає суспільні справи у світлі науки Христової Церкви.

19 червня 1904 р. – висвячує о. д-ра Григорія Хомишина на єпископа Станиславівського.

8 серпня 1904 р. – Пастирське послання “Про канонічну візитацію”.

1905 р. – перша спроба створити у Львові вищу богословську Школу з правом надавання докторату.

Грудень 1905 р. – засновує у Львові Український національний музей.

28-29 грудня 1905 р. – скликає перший Львівський єпархіальний Собор.

22 січня 1906 р. – очолює делегацію до цісаря Франца Йосифа з вимогою, щоб українців у Галичині трактували однаково з іншими народами монархії (йшлося про виборчу реформу).

1906 р. – підтримує заснування жіночої гімназії Сестер-Василіянок у Львові.

Січень 1906 р. – спільно з братом Казимиром-Климентієм укладають Типікон Монахів Студійського Уставу, який 12 листопада затвердила конференція Галицького єпископату.

5-28 вересня 1906 р. – організовує перше з часів короля Данила паломництво українців у Святу Землю.

20 січня 1907 р. – Пастирське послання до Сестер Служебниць Пренепорочної Діви Марії.

Лютий 1907 р. – очолює прощу українських паломників до Рима, де з нагоди свята Івана Золотоустого вперше відправив Літургію в катедрі св. Петра у присутності Папи Пія Х.

Лютий 1907 р. – отримує від Папи Пія X спеціальне повноваження на унійну працю серед вірних сх. обряду Російської імперії.

Березень 1907 р. – завдяки зусиллям Митрополита Андрея Апостольська Столиця призначила для українців в Америці єпископа Сотера Ортинського.

25 липня – 2 серпня 1907 р. – обраний головою Першого Велеградського Конгресу, в якому брали участь православні та католицькі історики і богослови.

26 листопада 1907 р. – Пастирське послання “Зближаються часи...” про важливість праці для церковної єдності.

Січень 1908 р. – видає розпорядження про молитви в намірі церковної єдності першої неділі кожного місяця.

12 січня 1908 р. – освячує прапор товариства “Сила”.

22 лютого 1908 р. – аудієнція у Папи Пія Х з питань про повноваження католицьких священиків східного обряду на території Російської імперії.

24 квітня 1908 р. – засуджує вбивство намісника Галичини графа Анджея Потоцького.

Жовтень 1908 р. – таємно подорожує на Велику Україну, в Білорусію, Литву та Росію, закладає основи спільнот католиків східного обряду в Петербурзі та Москві.

21 січня 1909 р. – починає писати нарис “Конституцій” для сестер Чину Святого Василія Великого Галицької провінції.

20 червня 1909 р. – освятив бурсу Руського педагогічного товариства.

21 липня – 23 серпня 1909 р. – виголосив вступне слово на ІІ Велеградському з’їзді.

Осінь 1909 р. – посвячує монастир монахів-студитів у Камениці (Боснія); висилає до Боснії 4 українських священиків.

24 листопада – 7 грудня 1909 р. – поїздка до Рима, аудієнція в Папи Пія Х та наукові пошуки документів в архівах Апостольської Столиці для історії Греко-Католицької Церкви.

31 березня 1910 р. – спільний із єпископами К.Чеховичем і Г.Хомишиним пастирський лист “Пересторога перед москвофільською православною агітацією”.

28 червня 1910 р. – промова у Відні на ІІ засіданні 22-ої сесії Австрійської Палати Панів із питань культурно-освітніх потреб українців і відкриття українського університету.
14 серпня – 4 грудня 1910 р. – подорож до Канади на Світовий Євхаристійний Конгрес у Монреалі, відвідання українських греко-католицьких громад у США та Канаді.

2 жовтня 1910 р. – посвятив Українську греко-католицьку Церкву в Філадельфії.

Березень 1911 р. – Меморіал до канадських католицьких ієрархів про потребу створення Українського греко-католицького єпископства в Канаді (у 1912 р. призначено для українців-католиків єпископа Микиту Будку).

11 липня 1911 р. – Акт Митрополита про надання науковій фундації “Церковний музей” назви “Національний музей у Львові”. Галицьке Намісництво офіційно визнало право на існування фундації Митрополита А.Шептицького під назвою “Національний музей”. Того ж року Митрополит купив для потреб музею палату гр. Дуніковського на вул. Мохнацького, 42 у Львові.

1911 р. – пастирські листи канадським русинам, “Пам’ятки” для руських робітників в Англії, Аргентині, Бразилії, Данії, Канаді, Німеччині, США, Франції, Швейцарії та Швеції.

3 травня 1912 р. – освячує палати Національного музею у Львові.

23 жовтня 1912 р. – окремим Актом Митрополит Андрей створив у Римі Історико-церковну руську місію для дослідження, каталогування та копіювання документів із архівів Ватикану, публічних книгозбірень із метою створення історії Української Церкви. Результатом цього стала публікація під назвою “Ecclesiae Ruthenae Monumenta Romana Aliaque”.

6 листопада 1912 р. – бере участь у нарадах австрійського єпископату у Відні, обґрунтовує потребу створення католицьких університету, товариств і преси.

13 листопада 1912 р. – у Прилбичах помирає батько Митрополита Андрея, граф Іван Шептицький (16 листопада – похорон графа Івана Шептицького).

23 квітня 1913 р. – бере участь у Віденській конференції у справі виборчої реформи.

27 травня 1913 р. – підписує документи про утворення східної гілки Чину Найсвятішого Ізбавителя.

Травень 1913 р. – Пастирське послання до українського єпископату про вибори та виборчу реформу.

21 серпня 1913 р. – на запрошення Митрополита прибули до Львова перші отці Редемптористи (східна гілка західного ордену ЧНІ), котрі провадили душпастирську працю в Галичині, на Волині, в Підляшші та на Поліссі.

16 грудня 1913 р. – відкриття Українського національного музею у Львові, його передача у власність українському народу.

26 січня 1914 р. – виголошує промову у справі виборчої реформи, закликає українців і поляків до згоди.

15 серпня 1914 р. – пише Меморандум до австрійського уряду про майбутній устрій Української Держави.

28 серпня 1914 р. – виголошує проповідь у Церкві Успення Богородиці у Львові, закликаючи до вірності Апостольському Престолу.

12-14 вересня 1914 р. – російська влада провела обшук у Митрополичих палатах;

15 вересня 1914 р. – Митрополита повідомлено, що він перебуває під домашнім арештом;

19 вересня 1914 р. – Митрополита вивозять до Києва і тимчасово оселяють у готелі “Континенталь”;

23 вересня 1914 р. – у Києві висвячує о. Йосифа Боцяна на єпископа Луцького.

26 вересня 1914 р. – вивезений до Нижнього Новгорода.

30 вересня 1914 р. – переведений до Курська.

7 січня 1915 р. – ув’язненого в Курську Митрополита відвідує єпископ Йосиф Боцян.

11 вересня 1916 р. – письменник Володимир Короленко в московській газеті “Русские ведомости” виступає на захист заарештованого царським російським урядом Митрополита Андрея.

17 вересня 1916 р. – переведений до Суздальського Спасо-Євфиміївського монастиря для церковних злочинців.

6 грудня 1916 р. – переведений зі Суздальського Спасо-Євфиміївського монастиря до Ярославля.

Березень 1917 р. – згідно з рішенням Тимчасового уряду Росії, Митрополита Андрея звільняють із ув’язнення. Він подорожує до Києва, Петербурга, Москви.

Березень 1917 р. – зустрічі в Петербурзі з міністрами Тимчасового уряду Мілюковим, Кєрєнським, Терещенком, Львовим; знайомство з князем П.М.Волконським.

Квітень 1917 р. – зустріч у Києві з політичними провідниками України М.Грушевським і В.Винниченком.

29-31 травня 1917 р. – у приміщенні Петербурзької католицької гімназії, що було при головній католицькій церкві св. Катерини на Невському проспекті, відбувся Перший Російський Католицький Собор під головуванням Митрополита Андрея, на якому ухвалили 68 статей (артикулів), які стали основою для діяльності Російської Греко-Католицької Церкви.

Червень 1917 р. – створює в Києві генеральний вікаріат для Східної України; іменує своїм вікарієм о. Михайла Цегельського.

7 липня 1917 р. – залишає Росію та намагається вибратися до Ватикану.

14 серпня 1917 р. – нав’язує співпрацю з графом Михаїлом Тишкевичем, згодом – представником українців у Ватикані та Франції.

26 серпня 1917 р. – прибув до Відня, де його зустрічали члени парламенту, професори з Університету, українське духовенство.

10 вересня 1917 р. – прибуває до Львова. На кафедральній площі св. Юра його від імені українського народу привітав д-р Володимир Загайкевич.

23 жовтня 1917 р. – освячує в Розвадові прапор Українських січових стрільців.

18 листопада 1917 р. – вшанування Митрополита українською громадою у Відні.

28 лютого 1918 р. – у Палаті Панів у Відні виголошує промову з нагоди підписання мирного договору в Берестю-Литовському (9.ІІ.1918).

12 жовтня 1918 р. – підписав повідомлення Української Парламентарної Репрезентації про скликання 18 жовтня “Української Конституанти” і про утворення самостійної Української Держави в межах Австро-Угорщини.

19 жовтня 1918 р. – обраний членом Національної Ради ЗУНР.

2 листопада 1918 р. – присутній на переговорах між Украрїнською Національною Радою та польською делегацією.

19 листопада 1918 р. – інтернований польською окупаційною владою в Митрополичих палатах.

25 травня 1919 р. – завдяки зусиллям Митрополита Андрея Апостольська столиця де факто визнала УНР; Папа Венедикт ХV прийняв на аудієнції першого посла України у Ватикані графа Михайла Тишкевича.

Листопад 1920 р. – дипломатична подорож до Відня, Рима та Європи.

4 лютого 1921 р. – Папа Венедикт ХV підтверджує повноваження Митрополита Андрея щодо душпастирської опіки католиками східного обряду на території Росії, надані Папою Пієм Х (про це повідомив Митрополита асесор Східної Конгрегації кардинал Ісая Пападопулос у листі від 24 лютого 1921 року).

17 лютого 1921 р. – доповідь у Папському Орієнтальному інституті “Місія монаших Чинів та Згромаджень для об’єднання Церков”.

Березень 1921 р. – іменований Папою Венедиктом ХV апостольським візитатором для українців греко-католиків у Південній Америці.

Квітень 1921 р. – дипломатичні поїздки до Бельгії, Голландії (Роттердам), участь у конференціях, присвячених справам церковної єдності.

Серпень 1921 р. – через Францію, Бельгію, Голландію та Великобританію добирається до Канади.

Листопад 1921 р. – перебуває у США; проводить зустрічі з українськими й американськими політиками у справі захисту прав та інтересів Української Держави.

Березень-липень 1922 р. – відвідує греко-католицькі парафії у Бразилії та Аргентині.

Червень 1922 р. – дипломатичні поїздки до Філадельфії, Вашингтона; мав аудієнцію у президента Ґардінґа, відвідав секретаря торгівлі Герберта Гувера та подякував за допомогу Америки українському населенню в Галичині; відвідав департамент закордонних справ і подав меморандум державному секретареві Чарльзу Г’юзові у справі Західної України.

Липень-листопад 1922 р. – відвідує осередки українців на Сході Канади, зустрічається у Вінніпезі з єпископом Микитою Будкою. Збирає пожертви для допомоги голодуючим і сиротам у Галичині.

12 листопада 1922 р. – відвідує греко-католицькі громади в Канаді.

18 лютого 1923 р. – промова на конференції в Папському Орієнтальному Інституті “Змагання Заходу у справі з’єдинення Церков”.

Березень 1923 р. – бере участь в Українській Мировій Делегації в Парижі, апелює до Ради Амбасадорів у справі Західної України.

14 березня 1923 р. – напередодні оголошення рішення держав Антанти про віддання Східньої Галичини Польщі прийнятий президентом Франції Рамоном Пуанкаре.

15 березеня 1923 р. – зустріч із італійським послом Авезаном Романом у справі Галичини.

Липень 1923 р. – заповіт Митрополита Андрея, переданий Папі Пієві ХІ, з проханням благословити на мученицьку смерть і з окресленням головної мети свого життя – об’єднання церков і відновлення східного чернецтва.

20 липня 1923 р. – прибув до Відня; загострення хвороби.

22-23 серпня 1923 р. – під час перетину польсько-чеського кордону польська влада інтернувала Митрополита, вимагаючи, щоби він зробив заяву про вірність польському уряду. П’ять тижнів перебуває в польському монастирі сестер-шариток у Познані.

3 жовтня 1923 р. – розмова з папським нунцієм у Варшаві.

5 жовтня 1923 р. – після візиту до президента Польщі Станіслава Войцехівського й особистого втручання Папи Пія ХІ Митрополитові дозволили повернутися до Львова.

Жовтень–листопад 1923 р. – засновує Богословське Наукове Товариство зі щоквартальником “Богословія”.

1924 р. – польська влада унеможливлює Митрополитові виїзд на екуменічний конгрес у Велеграді.

1924 р. – обраний почесним членом Товариств “Просвіта” й “Рідна Школа” у Львові.

20 червня 1924 р. – обраний дійсним членом філологічної секції Наукового Товариства ім. Т.Шевченка.

1925 р. – поїздка до Бельгії на конференцію з нагоди Тижня для з’єднання Церков, організованого о. Лямбером Бодуеном.

Вересень 1926 р. – повертаючись із лікування в Карлсбаді, відвідує українську сільськогосподарську Академію в Подебрадах.

Липень 1927 р. – обраний головою Євхаристійного Конгресу у Велеграді.

29 листопада – 7 грудня 1927 р. – скликає у Львові Конференцію Українського Греко-Католицького єпископату.

Квітень 1928 р. – бере участь у роботі з’їзду польських теологів у Львові.

Липень-серпень 1928 р. – спільно з Крижевацьким єпископом Діонізієм Няраді відвідує єпархії Підкарпатської Русі та Словаччини.

28 серпня 1928 р. – бере участь в Успенському відпусті при монастирі ЧСВВ на Чернечій Горі біля Мукачевого, провадить наради Українського Греко-Католицького єпископату в Ужгороді.

Вересень 1928 р. – затверджує статути Української Греко-Католицької Богословської Академії у Львові з двома факультетами: філософським і теологічним.

6 жовтня 1929 р. – виголошує вступне слово на відкритті Української Греко-Католицької Академії у Львові.

Жовтень 1929 р. – відбуває подорож до Рима на конференцію українських греко-католицьких єпископів.

28 жовтня 1929 р. – освячує наріжний камінь під будинок Української Колегії священномученика Йосафата Кунцевича в Римі.

Грудень 1929 р. – публікує новий Літургікон.

26-29 червня 1930 р. – бере участь у роботі Першого крайового Євхаристійного Конгресу в Познані.

Липень 1930 р. – приймає примаса Польщі Авґуста Гльонда.

Жовтень 1930 р. – в зв’язку з пацифікацією у Східній Галичині протестує проти розправи польських військ над українським народом; вилітає до Варшави, безрезультатно намагається сконтактуватися з Й.Пілсудським.

13 жовтня 1930 р. – пастирський лист і акція протесту проти нищення Польщею православних храмів на Холмщині та Підляшші.

13 квітня 1931 р. – з нагоди іменування єпископа Миколая Чарнецького Апостольським Візитатором для вірних Волині, Підляшшя та Полісся пише Пастирське послання “Про обрядові справи”.

1932 р. – пастирське звернення “Слово до української молоді”.

6-7 травня 1933 р. – організація у Львові молодіжних святкувань під гаслом “Українська молодь – Христові”.

24 липня 1933 р. – спільне Пастирське Послання єпископату УГКЦ “Україна в передсмертних судорогах”, присвячене голодомору в Україні, з закликом до організації рятункової акції. Після оголошення Послання у Львові заснований Український Громадський Комітет Рятунку України.

3 серпня 1933 р. – Пастирське послання “Пересторога перед небезпекою комунізму”.

Грудень 1933 р. – візитація Львівської митрополії папським легатом о. Я.Гудечеком.

Грудень 1936 р. – організація та участь в Унійному Конгресі у Львові.

Березень 1938 р. – відкриття Українського шпиталю ім. Митрополита А.Шептицького, збудованого на купленій Митрополитом ділянці на вул. Петра Скарги у Львові.

2 серпня 1938 р. – Пастирський лист із засудженням нищення польською владою православних церков на Холмщині, Волині, Поліссі та Підляшші. Тоді було знищено понад 180 церков.

Осінь 1938 р. – створення фундації Лісового інституту в Янові-Страдчі, що неподалік від Львова.

Листопад 1938 р. – вітає проголошення Карпатської України та благословляє її прем’єра, о. д-ра Августина Волошина.

17 лютого 1939 р. – промова на відкритті Українського Католицького інституту церковного з’єдинення ім. Вельямина Рутського.

Вересень 1939 р. – виступає з рішучим протестом проти заборони вивчення предмету релігії у школах, проти конфіскації церковних і монастирських земель більшовиками, переслідування українського духовенства та народу.

27 вересня 1939 р. – у Прилбичах співробітники НКВС розстріляли рідного брата Митрополита Льва разом із його дружиною.

9 жовтня 1939 р. – користуючись владою, наданою йому Папою Пієм Х і підтвердженою Папою Венедиктом ХV і Папою Пієм ХІ, Митрополит Андрей встановлює екзархати, які охоплювали територію СРСР, та іменує 4 екзархів: єпископа Миколая Чарнецького – Екзархом Волині та Холмщини, о. Антонія Неманцевича – Екзархом для Білорусії, о. ігумена Климентія Шептицького – Екзархом для Великоросії та Сибіру, єпископа Йосифа Сліпого – Екзархом для Великої України.

22 грудня 1939 р. – Папа Пій ХІІ іменує о. д-ра Йосифа Сліпого титулярним архиєпископом Серри та коад’ютором – наслідником Митрополита Андрея.

1 квітня 1940 р. – Пастирське послання до народу “Про безбожництво”, в якому висловлено протест проти агітації атеїзму.

18-19 вересня 1940 р. – скликав перший Собор Екзархів у Львові, який підтвердив рішення Петроградського Синоду 1917 року. З-поміж 14 розділів-постанов Собору прийнято декрети “Про католицьку віру”, “Праця над з’єдиненням Церков”.

9-15 червня 1941 р. – ІІ Собор Екзархів, на якому визначено межі екзархатів, заборонено змішування обрядів, усталено деякі висловлювання для означення католицької віри та Римського Архиєрея. Прийнято декрет “Про почитання Святих”.

5 липня 1941 р. – Пастирське Послання з нагоди проголошення Української Держави 30 червня 1941 року.

22 липня 1941 р. – протестує проти приєднання Галичини до складу Генеральної губернії Німеччини.

Липень 1941 р. – обраний почесним президентом Національної Ради у Львові.

Грудень 1941 р. – Пастирське послання “Ідеалом нашого національного життя...”, “Як будувати рідну хату”.

30 грудня 1941 р. – Пастирське послання “До Православних Архиєреїв в Україні”.

Січень-грудень 1942 р. – Третій Архиєпархіальний Собор; прийнято декрет “Про обряди”.

Січень 1942 р. – підписує спільний лист українських державно-політичних діячів до Гітлера з протестом проти німецької політики на Сході.

Лютий 1942 р. – пише лист до Генріха Гіммлера з протестом проти винищення євреїв.

3 березня 1942 р. – лист-звернення “До Української віруючої православної інтелігенції”.

29 серпня 1942 р. – пише листа до Папи Пія ХІІ, в якому змальовує становище в Галичині у 1939-1941 роках.

21 листопада 1942 р. – послання “Не убий”.

Березень-жовтень 1943 р. – Четвертий Архиєпархіальний Собор, на якому прийнято декрет “Про Єдність”.

27 липня 1944 р. – Львів займають радянські війська.

Березень-вересень 1944 р. – П'ятий Архиєпархіальний Собор, який назвали “Собором миру Пресвятої Пренепорочної Богородиці Діви Марії”.

1 листопада 1944 р. – помирає в Митрополичих палатах собору св. Юра у Львові.

5 листопада – похорон і поховання у крипті Святоюрського собору.

28 січня 1955 р. – проголошення в Римі офіційного декрету (№14/955) Конгрегації про беатифікацію Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького.

5 грудня 1958 р. – при Вікаріаті в Римі офіційно розпочато беатифікаційний процес Слуги Божого Митрополита Андрея.

http://sheptytsky.ugcc.org.ua/main.php

Більше