З першої половини VIII століття до половини IX століття Константинопольська Церква боролася з іконоборчим рухом. В цей період ревним захисником іконопочитання був Теодор Студит (759-826), великий мислитель та ігумен Студійського монастиря. Однією з головних тем, які він поглиблював, було питання незалежності Церкви від світської влади в аспекті віровчення та моралі. Св. Теодор хотів довести, що церковні догми і правила походять не від імператорів, а від собору єпископів. У цьому контексті він розвиває ідею пентархії.
Завантажити
[...] Тема христології традиційно розглядається у двоякому сенсі: з одного боку, питання стоїть, яким є зв'язок між Сином, Святим Духом і Отцем (онтологія Бога), а з іншого боку, яким є взаємовідношення між Сином і людиною (антропологія і сотеріологія). У випадку з Климентом на ці питання неможливо дати простої відповіді, але слід бути дуже уважним, щоб не застосовувати до його христологічного синтезу пізніші або сучасні тринітарні і христологічні поняття, коли говоримо про ранній період становлення християнського богослов'я. [...]
Завантажити
Осмислення постаті і вчення відомого візантійського богослова, ісихаста й церковного діяча XIV ст. Григорія Палами здійснено через призму змін у ставленні до почитання св. Григорія після Замойського синоду та позитивних зрушень в оцінці його особи після ІІ Ватиканського собору. Висвітлено роль патріярха Йосифа Сліпого у справі літургійно-богословського відкриття імени та спадщини св. Григорія Палами для західних і східних католиків. Вперше наведено тексти листів кардинала Франя Шепера і патріярха Йосифа у справі повернення текстів служби св. Григорія Палами в римське видання грецького Антологіона. Наголошено на необхідності й актуальності глибших студій богословської спадщини св. Григорія Палами та східнохристиянського феномену ісихазму в УГКЦ.
Завантажити
Це дослідження мало б відповісти на запит: які є нині нормативні документи сучасної літургійної традиції УГКЦ. Зразу скажу, що немає одностайної думки щодо цього питання, оскільки відповідь залежить в першій мірі від еклезіології даної Церкви, а їх в сучасній порі є дві в УГКЦ.
Завантажити
Ius Pubblicum Ecclesiasticum зародилось у католицькій Церкві (societas perfecta) як основа культурної боротьби проти абсолютної і секуляризованої держави а також як основа конфесійного права у боротьбі проти протестантизму. Церква вважалась та й вважається res pubblica sacra яка відрізняється від держави і є незалежною від неї, бо її не можна применшувати до звичайної societas arbitraria, яка ґрунтується на договорі укладеному з її членами. Будучи заснованою Ісусом Христом[1], спільнота вірних є societas nеcеssaria і як така, хоч і не має території володіє summum іmperium, тобто всіма повноваженнями,[2] що необхідні їй для виконання її основного завдання спасіння власних членів тобто їхніх душ (кан. 595 § 2 ККСЦ).[3]
Завантажити
Романе, яке місце займає греко-католицьке богослов’я на тлі православного та католицького богослов’я?
Існує певна асиметрія цих трьох богословських традицій, оскільки наша греко-католицька традиція була перервана, а дві інші перерваними не були. Коли патріарх Йосиф Сліпий після повернення із сибірського заслання з’явився на сесії ІІ Ватиканського собору у Римі, він говорив про свою «мовчазну Церкву» в СРСР. Ця мовчазна Церква після 20 років виходу з підпілля промовила, видала світові свій віровчительний документ - Катехизм. Цей катехизм відмінний як від православних, так і від католицьких катехизмів. Вірю, що і богослов’я УГКЦ вийде зі стану мовчазності, бо вже є перші ознаки цього. У 2005 році відбулася конференція молодих богословів «Кайрос», а згодом перша міжнародна патристична конференція, доповіді з якої були опубліковані в одному з найфаховіших світових богословських періодичних видань – Studia Patristica. Таким чином весь патристичний світ ознайомився зі скромним, але власним доробком молодих богословів УГКЦ. Якщо церковна єрархія всесторонньо підтримуватиме богословів у своїй Церкві, про що вже йшлося детально на різних форумах в соціальних мережах, то ми побачимо греко-католицьке богослов’я в його самобутності та життєдайності.
Істинне богослов’я, слово про Бога, повинно бути і словом, яке виходить від Бога
Григорій Богослов (IV ст.)
Немає нічого біднішого, ніж ум, який філософує про Божі речі, перебуваючи поза Богом
Діадох Фотікійський (V ст.)
Становлення і розвиток богослов’я – це багатовимірний та комплексний процес, на який не можна дивитись, а тим паче оцінювати його через один фокус, який у той чи той кризовий період починає домінувати і загороджує інші, значно глибші, а відтак значиміші пласти. Оцінку становлення богослов’я можна розділити на декілька складових за певною пріоритетністю: від «найгрубших-бажаних» до «найтонших-необхідних і обов’язкових», без яких при всіх найсприятливіших обставинах богослов’я не відбудеться, або те, що називатимуть «богослов’ям», ним не буде за визначенням. Коротко окреслю значимість основних рис.
The most natural environment for a religious experience, kerygma, and doctrine of primitive Christians was undoubtedly grounded in the Jewish synagogue, bet knesset, which has been a central communal institution of Judaism. In fact, it had been the native educational milieu for Jesus himself, who must have been enrolled in a synagogal school in his childhood and later used it for preaching in his adult life. Even though until 70 CE Jerusalem Temple was the center of the Jewish cult, the synagogue clearly had its own particular function, serving as a local meetinghouse for study and, also, prayer. In effect, its administrators were none other than teachers, rabbis. When Jerusalem Temple was destroyed, the synagogue became its surrogate. Consequently much of the liturgy and instruction of rabbinic Judaism and newly emerging Judeo-Christianity – even the times of statutory prayer and the number of services held on holidays and festivals – was framed to correspond with the rituals and rhythms of the defunct Temple cult.[1]
Download
|
