Ius Pubblicum Ecclesiasticum зародилось у католицькій Церкві (societas perfecta) як основа культурної боротьби проти абсолютної і секуляризованої держави а також як основа конфесійного права у боротьбі проти протестантизму. Церква вважалась та й вважається res pubblica sacra яка відрізняється від держави і є незалежною від неї, бо її не можна применшувати до звичайної societas arbitraria, яка ґрунтується на договорі укладеному з її членами. Будучи заснованою Ісусом Христом[1], спільнота вірних є societas nеcеssaria і як така, хоч і не має території володіє summum іmperium, тобто всіма повноваженнями,[2] що необхідні їй для виконання її основного завдання спасіння власних членів тобто їхніх душ (кан. 595 § 2 ККСЦ).[3]

Завантажити

[1] Матей 16, 18-19: «Тож і я тобі заявляю, що ти Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву, й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде зв’язане й на небі».

[2] Пор. Ліберо Джероза, Церковне право, Свічадо, Львів 2001 ст. 75-76.

[3] Кодекс Канонів Східних Церков, Латинсько-Українське Видання, Видавництво оо. Василіан, Рим-1993, кан. 595 § 2, ст. 338-339: «Церква може завжди і всюди прголошувати моральні засади також стосовно соціального ладу, та висловлювати погляд про всі людські справи, нвскільки цього вимагають гідність людської особи та її основні права  або спасіння людських душ».