На Западе, после появления множества английских, француз­ских и итальянских переводов его трудов, католические и проте­стантские исследователи все чаще называют о. Сергия Булгакова одним из наиболее плодотворных православных богословов XX в., сравнивая его с такими гигантами, как Ханс-Урс фон Бальтазар (1905-1988), Карл Барт (1886-1968), Карл Раннер (1904-1984), и Пауль Тиллих (1886-1965).

Завантажити

В період між проголошенням свящ. Йосафата Кунцевича блаженним (у 1643 році) і його канонізацією (в 1867 році) пройшло 224 роки, і весь цей час його культ був обмежений в рамках помісної Українсько-Білоруської Церкви Київської митрополії. Культ свящ. Йосафата розвивався та входив у практику беручи до уваги загальну історію Церкви, переходячи при цьому різні етапи своєї інтенсивності. Це було спричинено тим, що на поширення почитання пам’яті блаженного свящ. Йосафата впливали також політичні обставини у Східній Європі в XVIII – XIX століттях [1]. Однак, він не занепав, а все ж розвивався та поширювався завдяки активній праці Василіянського Чину та єпископату УГКЦ. Завдяки їм його почитання поширилося на усю Католицьку Церкву.

[1] Див.: М. Соловій, Г. Великий. Святий Йосафат Кунцевич: Його життя і доба, с. 356.

Завантажити

У статті автор висвітлює розуміння акту визнання віри і присяги у чині рукоположення пресвітера УГКЦ упродовж історії, представляє історію походження цього додатка, а також подає власні пропозиції щодо його використання при виданні нового Архиєратикону УГКЦ.

Завантажити

Автор висвітлює історично-юридичний розвиток церковного адвоката і представляє його діяльність відповідно до діючого законодавства Католицької Церкви.

Завантажити

Неопатристика як одна з головних течій у сучасному православному богослов'ї формувалася в принциповому протистоянні «західним впливам» на православну думку. Ці впливи вважалися такими, що обов'язково приводять до втрати ортодоксальності православною думкою. І такі відступи від православного ідеалу (який асоціювали з богослов'ям каппадокійців і Григорія Палами) вбачали у православних мислителях від могилянської доби аж до о. Сергія Булгакова (1871-1944). Із останнім о. Георгій Флоровський (1893-1979) та Володимир Лоський (1903-1958) навіть вели запеклу полеміку. У таких умовах особливо актуальним стає питання про прихований вплив католицької думки на двох засновників неопатристики - о. Георгія Флоровського та Володимира Лоського. Якщо вони не були вільними від таких впливів, то це вимагає критичного переосмислення всієї історії та ідентичності сучасного православного богослов'я.

Завантажити

Літургія починається, живе і звершується Словом. Словом Бога, який «ба­гато разів і багатьма способами» (пор. Євр. 1:1) звертається до своїх людей, а також словом людини, її відповіддю Богові, «бо перш ніж людина відпо­вість Богові словом літургії, Він звертається до неї своїм словом» (КСЛ [1], 9). Зустріч Слова Божого з людською дійсністю стає для людини досвідом Бога, величним ділом, яким Бог спасає світ або провадить світ до спасіння. Дійсність спасительного досвіду Бога — вічна; людина сприймає її через літургійне святкування, в якому вона оспівує це досвідчення і переказує його наступним поколінням. У такому святкуванні досвід слова Божого набуває вселенського виміру і уможливлює вічне причастя його, воно стає потоком живої води, яка відживляє, оновлює, але й творить і висловлює нові досвіди [2]. Все ж інколи це слово, особливо у літургійному контексті, тяжіє до перетворення у текст. Як і чому це стається?

1. КСЛ - Конституція ІІ Ватиканського собору про Святу Літургію (Sacrosanctum Concilium).
2. Детальніше щодо цього див.: D.-W. Fagerberg. Traditional Liturgy and Liturgical Tradition // Worship 72/6 (1998), с. 482-490.

Завантажити

The most natural environment for a religious experience, kerygma, and doctrine of primitive Christians was undoubtedly grounded in the Jewish synagogue, Beth Knesset, which has been a central communal institution of Judaism. In fact, it had been the native educational milieu for Jesus himself, who must have been enrolled in a synagogal school in his childhood and later used it for preaching in his adult life. Even though until 70 CE Jerusalem Temple was the center of the Jewish cult, the synagogue clearly had its own particular function, serving as a local meetinghouse for study and, also, prayer. In effect, its administrators were none other than teachers, rabbis. When the Jerusalem Temple was destroyed, the synagogue became its surrogate.

Завантажити

Cyril of Alexandria did not treat the problem of God’s transcendence and immanence as extensively and profoundly as did John Chrysostom, due to the fact that the question was not as relevant in Cyril’s time as is was in the time of Chrysostom. However, the ideas of the latter are present in the writings of Cyril, who draws a distinction between the inner being of God and His work. This simi-larity can be traced in two main points. First, God in His essential nature surpasses everything. This inner life of God is above and beyond any knowledge and reach, any concept and reasoning. All that we know about the nature of God is that He acts in the world and this action is performed by the Father through the Son in the Spirit. Second, in order to outline God’s action, Cyril uses the terms „power” and „energy” indistinguishably. For both authors the method of antinomy is a primary system of coordinates in which they combine the two fundamentally opposite poles of God’s being: the transcendent and the immanent. So, in this point the Oriental Theological Schools of Alexandria and Antioch are internally consonant.

Від самого початку, первісна апостольська кериґма звіщала, що Божий план спасіння реалізовується у конкретних історичних подіях. Царство Боже серед людей об’являється і «приходить у Ісусі з Назарету, у і через Його життя, Смерть і Воскресіння» [1]. Тому, за словами J. A. Jungmann: «Христові Страсті і Воскресіння формують, таким чином, тиждень за тижнем, об’єкт християнського спогадування; обоє разом становлять, у очах первісної Церкви, діло спасіння» [2]. Історія спасіння не завершується, вона триває у Церкві, де «історія продовжується у Літургії, а подія у Таїнстві» [3], створюючи, таким чином, спасенний ритм існування людини в Божому Царстві, залишаючись у вимірі часу. Пам’ять про євангельські події, в числі яких – Вознесіння стає, в цьому ракурсі, не просто їх спомином, але онтологічною реальністю, що оживає кожної години, дня, тижня, року, «освячуючи людське життя всередині часу» [4].

Отче Василю, Початок нового церковного року називають невідомим для широкого загалу словом «індикт». Чому така назва церковного року?

Насправді Початок церковного року грецькою мовою звучить Ινδικτιώνος (індиктіон). Саме поняття цього слова є досить невизначеним. Існує багато дискусій серед науковців з приводу значення цього слова. Найправдоподібніше, це слово походить від латинського «indictio» (індіктіо), що дослівно означає проголошення.

В дохристиянській Римській імперії індикт означав принагідні збори пшениці чи іншого зерна та збіжжя для потреб населення. Такий збір зерна здійснювався, зазвичай, один раз на 15 років. Проте вже від III століття, за правління імператора Діоклетіана, такий збір збіжжя став щорічним, а в часи імператора Костянтина (IV століття) збір зерна став початком християнського року. Правдоподібно, Індикт починався саме у вересні, саме той час припадав на перемогу імператора Костянтина і його спроби навернутися і стати християнином, зробивши свою імперію християнською. Це вплинуло на те, що він проголосив Індикт у вересні. А Церква цю дату прийняла на Нікейському соборі 325 року, як Початок літургійного року. Тому від вересня розпочинаються всі великі свята літургійного року, починаючи із Різдва Пресвятої Богородиці (21 вересня) і закінчуючи Успіням Пресвятої Богородиці (28 серпня).